У першій половині 2020 року правозахисники зафіксували 48 випадків нападів і тиску на громадських активістів на підконтрольній уряду України території. Крім того, у Верховну Раду було внесено 9 законопроєктів, які обмежують роботу громадських організацій.
Про це йшлося на прес-конференції “Активізм під час карантину: старі розслідування і нові напади на громадських активістів в Україні”, яка відбулася 31 липня в Українському кризовому медіацентрі в Києві. Правозахисники також представили моніторингову доповідь про переслідування громадських активістів та правозахисників з початку 2020 року.
Як зазначила дослідниця Центру прав людини ZMINA Анастасія Москвичова, із 48 інцидентів, задокументованих у першому півріччі 2020 року, 11 випадків стосувалися фізичної агресії щодо активістів, 8 – знищення чи пошкодження їхнього майна, 7 – залякування і погроз. Найбільше інцидентів трапилося у Києві (23 випадки), на другому місці – Одеська область (5), третє ділять Донецька (3) та Київська (3) області.
За словами Москвичової, найбільш ризикованими видами активізму залишається антикорупційна діяльність (9 випадків переслідування), захист прав ЛГБТ+ (5 інцидентів) та захист довкілля (4 випадки).
Також від початку року у Верховній Раді зареєстровано низку загрозливих для громадянського суспільства законопроєктів. Вони прирівнюють адвокаційну діяльність громадських організацій до комерційного лобізму, передбачають введення поняття «іноземних агентів» та люстрацію вихідців з громадського сектору, забороняють проводити акції протесту біля судів, запроваджують «перевірки на поліграфі» для активістів тощо.
“Таких законопроєктів, що порушують Конституцію і міжнародні зобов’язання України й неправомірно обмежують свободу об’єднань та асоціацій в Україні, від початку року було зареєстровано щонайменше дев’ять. Їх внесли народні депутати від трьох політичних фракцій: “Опозиційна платформа – За життя”, “Слуга народу” та “Батьківщина”, – розповіла голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.
Вона додала, що більшість із згаданих законодавчих ініціатив були розроблені не для регулювання конкретно громадянського суспільства, адже стосуються інших сфер. Однак деякі положення цих документів прямо чи опосередковано впливають на діяльність громадських організацій та громадянські свободи загалом. “Крім того, частина подібних ініціатив синхронізується з дискредитаційною кампанією проти “соросят” і антизахідною риторикою, яку розгортають окремі політичні сили”, – сказала Печончик.
Ще три законопроєкти, за її словами, ускладнюють роботу правозахисних організацій, які працюють із тематикою протидії дискримінації, захисту прав жінок і ЛГБТ-спільноти. Зокрема, ці проєкти законів передбачають заборону “пропаганди гомосексуалізму”, вилучають термін “гендер” з українського законодавства та встановлюють кримінальне покарання за заклики до «руйнування сім’ї».
Інша тенденція, яка мала вплив на громадський активізм за цей період, – епідемія COVID-19. 5 випадків серед описаних за другий квартал цього року так чи інакше стосувалися карантину: у трьох поліція складала протоколи про адміністративні правопорушення стосовно активістів (більшість із них була пізніше виправдана в суді), у двох випадках активісти зазнали нападів через те, що повідомляли про порушення карантину.
Один із них – громадський активіст і блогер Ігор Савлук із Тетієва на Київщині, який викриває корупційні схеми та бореться із свавіллям місцевої влади. 24 квітня він повідомив про переслідування з боку групи осіб, серед яких був тамтешній міський голова Руслан Майструк.
Після того, як Савлук зняв на відео, як міський голова, співробітниця міськради, військовий комісар і двоє представників прокуратури порушували карантин та щось святкували за столом біля військкомату, вікна його будинку розбили, а саме приміщення облили бензином. Окрім цього, Савлуку телефонували з незнайомого номера з погрозами: звеліли припинити займатись тим, чим він займається, бо наступного разу “буде зажигатєльно”. Чоловік записав виклик і виклав у соцмережі, а також звернувся до правоохоронних органів. Поліція відкрила кримінальне провадження за фактом пошкодження майна. Наразі, за словами активіста, справа знаходиться у ДБР, а саме розслідування затягнулося.
Упродовж звітного періоду ZMINA продовжувала моніторинг резонансних кримінальних справ, що стосувалися правозахисників і активістів. Зокрема, ідеться про вбивство херсонської активістки Катерини Гандзюк.
Учасниця ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?” Марина Хромих зазначила, що завдяки громадському тиску виконавці злочину отримали обвинувальні вироки, але цього недостатньо, аби зупинити терор проти громадських активістів: “У сотнях справ нападів і вбивств активістів непокараними залишаються абсолютно всі причетні. В тому числі і правоохоронці, які часто саботують слідство та покривають злочинців. Завдяки тому, що ми з вами увесь цей час не давали владі (попередній і теперішній) забути про вбивство Каті Гандзюк, сьогодні в СІЗО знаходяться Ігор Павловський, Олексій Левін та Владислав Мангер. Ще два роки тому жоден із нас ніколи б не повірив, що особи такого рівня потраплять навіть до СІЗО. Звісно, цього недостатньо, тому критично важливо, аби ми з вами далі працювали над тим, щоб покарати винних у вбивстві Каті. У першу чергу – замовників злочину”.
Іншою резонансною справою була справа одеського активіста Сергія Стерненка, на якого у 2018 році було вчинено три напади, у ході останнього із яких Стерненко смертельно поранив одного з двох нападників, Івана Кузнецова. У червні 2020 року активісту оголосили підозру у вбивстві його нападника.
Адвокат Стерненка Віталій Титич переконаний: “Такі дії суду – це абсолютна дикість, тому що кожен громадянин має право на необхідну оборону та захист свого життя і здоров’я. А це кримінальне провадження виглядає як дискредитація та провокація”.
Наразі Стерненко знаходиться під домашнім арештом, і Віталій Титич вважає такий запобіжний захід безглуздим: “Це ознака політичного переслідування активіста, вона не направлена на цілі і мету кримінального провадження. Видається, що домашній арешт потрібен, щоб продовжувати тримати в напрузі та залякувати громадянське суспільство і обмежити діяльність самого активіста.” А ще, на думку адвоката, карантин дозволив легітимно обмежити права громадськості під час судів та не пускати журналістів на засідання або намагатися проводити їх у закритому режимі.
Щодо законності самих обмежень, то заступниця виконавчого директора Асоціації УМДПЛ Ганна Рожкова каже, що на відміну від низки європейських країн, українська влада де-юре не вводила на території України надзвичайний стан, проте поступово посилювала обмежувальні карантинні заходи, які де-факто встановлювали надзвичайний стан та безпідставно обмежували права людини, включаючи свободу мирних зібрань. І як показала практика, такі обмеження мирних зібрань з боку органів правопорядку були дискримінаційними та упередженими.
