Коли ми говоримо про військову частину нашої історії, то дуже часто доводиться згадувати тих полководців, які уславили українську зброю. Серед тих, хто очолював Військо Запорозьке, є декілька гетьманів, про яких можна сказати, що вони таким чином формували модерну українську націю. І тут звичайно приходять на згадку перемоги Гетьмана Сагайдачного. Експерти, які взяли участь в нового випуску проєкту «Навколо книги», обговорили значення цієї постаті, її здобутки та прорахунки.
Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету, координатор експертної групи «Козацький фактор у російсько-українській війні» Вадим Задунайський відмітив, що славетний Гетьман Сагайдачний сьогодні безумовно відомий, і не лише завдяки шкільній програмі, де посідає належне місце, а й завдяки присутності у військово-політичному просторі.
«Згадаємо хоча би Національну Академію сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного. Колись у нас на плаву був фрегат «Гетьман Сагайдачний». Дуже багато політиків якоюсь мірою в той чи інший спосіб згадують цю постать саме в контексті сучасної війни, коли йдеться про те, що це був той діяч, котрий дійшов до мурів Москви, котрий громив противника на всіх напрямках, і котрий заслуговує на те, щоби наслідувати його досвід», – зазначив науковець.
Модератор заходу, кандидат історичних наук, координатор пресцентру Українського кризового медіа-центру Ігор Стамбол поцікавився в колег історіографічним аспектом. Наскільки достатньо добре ми вивчили епоху і діяльність самого Сагайдачного? Шо з турецькими та польськими джерелами? Чи достатньо їх опубліковано?
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, старший науковий співробітник Музею Гетьманства Дмитро Гордієнко відзначив, що з турецькими ще є проблема. Однак, проблематика питання більш ширша.
«Джерел насправді дуже мало. Сама епоха Сагайдачного ще потребує вивчення. Зокрема, в козацтві, бо Сагайдачний вистрелює не на пустому місці. За ним бачимо сплеск козацтва, його походи на Чорне море. Його похід проти Москви був частково ситуативним, а частково необхідним, бо козаки мусили воювати», – сказав він.
Продовжуючи цю тему розмови, Дмитро Гордієнко нагадав, що радянська історіографія намагалась це ім’я оминати, попри те, що його знали його знали з художньої літератури саме через похід на Москву, бо той руйнував ідею братських народів.
«Вся ж советська ідея була у тому, що українці спокон віку чекали на возз’єднання з Москвою. Це була ідея фікс. Навіть сучасна російська історіографія знає Сагайдачного, але з одного боку продовжує його замовчувати, а з іншого не ставиться байдуже. Як приклад, демонтаж пам’ятнику в Криму. Вони ж всі не демонтували. Тараса Шевченка залишили, бо намагаються якийсь створити спільний мит. У Бєлгороді є проспект Богдана Хмельницького. А от Сагайдачний для них якраз та персона, яка є водорозділом між Україною і Росією», – вважає старший науковий співробітник Музею Гетьманства.
Щодо новітньої українській історіографії, то в ній, зі слів Вадима Задунайського, дедалі більш поширеним є підхід, згідно якому саме дрібна шляхта в часи Речі Посполитої значною мірою додала козаччині його формотворчих ознак.
«Йдеться про внесення певних цінностей військово-лицарського характеру і я би відзначив, що одним з провідних дослідників в цьому напрямку є професор Сергій Леп’явко, який, кажучи про Чернігівщину, дуже активно відстоює вплив шляхецтва. Таким чином ми можемо порівняти це із досвідом Сагайдачного, бо він походив з тої самої дрібної шляхти. Ми можемо аналізувати вплив оцих декласованих воєнізованих середовищ на творення порубіжного козацтва, внесення певних морально-етичних станових способів мислення організації. Він навчався в Острозькій академії – на той час провідному навчальному закладі, і все це давало авторитет. Людина, яка може мислити, діяти і співіснувати в складних обставинах, завжди викликає авторитет і повагу у людей війни, і Сагайдачний в цьому плані був одним з найкращих», – підкреслив координатор експертної групи «Козацький фактор у російсько-українській війні».
