6 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбулося обговорення «Діалогова платформа «У Процесі. Present continuous»: Другий урок війни». Зустріч була проведена за ініціативи та сприяння Українського дому та Українського кризового медіа-центру. Гостем події став Ігор Козловський, вчений, письменник та громадський діяч, який окреслив власну візію впливу війни на українське супсільство.
Ігор Козловський розпочав із того, що 24 лютого – продовження процесів, які почалися у далекому 2014 році. Масштаби того, що відбувається з нами сьогодні, лише підсилили та актуалізували уроки та висновки пережитого.
«Якось мене запитали: що страшніше – ковід чи Росія? Я відповів, що Росія. Ми приречені жити по сусідству з Росією. Тож мусимо засвоїти ті уроки, які дає нам історія та сучасність. Слід працювати над національною безпекою та обороною – це зараз життєва необхідність, яка потребує участі держави та громадянського суспільства», – зазначив вчений.
Спікер також наголосив, що українське суспільство – горизонтальне, у нас є зрілий сегмент громадянського суспільства.
«Візьмімо ЗСУ – це горизонтальний зв’язок. Згадаймо ці черги біля військкоматів, волонтерський рух, готовність захищати свою землю. ЗСУ – це продовження суспільства. А ЗСУ як державна структура повинна забезпечувати оптимальні умови для функціонування цього горизонтального зв’язку нашого громадянського суспільства», – зауважив він.
Іще одним прикладом горизонтальних зв’язків спікер назвав церкву. Він нагадав, що Україна – найбільша у світі православна держава, а якщо скласти всі православні парафії, у нас їх більше, аніж в Росії. Україна – поліконфесійна та мультирелігійна держава. Водночас, ми найбільша греко-католицька країна світу.
«Україна – постійний пошук духовності. Це свідчить про нашу унікальність. Навіть коли руйнувався СРСР у 1991, на Україну припадало 50% релігійних організацій Радянського Союзу, тоді як на Росію – всього 25%. До війни в Україні будувалося більше храмів, ніж в інших країнах Європи. Церква нарешті повертається до українського шляху духовності. Наша церква – не державна, вона працює на інтереси народу. І це та горизонталь, про яку ми сьогодні говрили, це частина народу. Тоді як в Росії церква обслуговує державу, а не працює на суспільство», – зазначив науковець.
Ігор Козловський також порушив питання ідентичності як показника відповідальності. Ідентичність – відповідальність перед людством, усвідомлення себе, відповідальність за сенс існування держави, до якої ти належиш.
«Національна ідентичність – щось ширше, ніж етнічна ідентичність. Зараз ми прийшли до нового розуміння: у нас на фронті воюють та гинуть різні національності, але всі вони усвідомлюють себе українцями», – наголосив гість.
Він також підкреслив необхідність розрізняти розбіжності та різноманіття українського суспільства. Розбіжності шкодять нашій єдності, особливо, коли це питання використовують в якості політтехнології чи інструменту.
«Різноманіття існує в будь-якій країні, ми – не виключення. Ми рухаємося в Європу, одне із гасел – єдність в розмаїтті. Тому підтримка нашого різноманіття – це європейське майбутнє України. Механізм іншування та розколу існує, на жаль, саме так розуміють політику. Але цього потрібно уникати. Звісно, будуть існувати відмінності Одеси та Львова, але ми повинні насолоджуватися і збагачуватися цим, а не шукати в цьому негатив та розкол. У зрілому суспільстві важливо, щоб була мозаїка – різноманітна Україна, але водночас соборна», – акцентував спікер.
Як зазначив Ігор Козловський, ми історично повертаємося до того, що українське суспільство – на фронтирі. Фронтир потребує тої відповідальності, яка в українців існує ще з давніх часів; іншими словами, слід бути готовим до всього. Переважна більшість людей із початком війни у 2014 році жили своїм пересічним життям – це нормальна реакція. Якщо всі були би на фронті впродовх цих восьми років, ми би вигоріли до цього часу. Але без тилу не існує фронту. Щоб хтось воював, потрібно, щоб хтось цього бійця забезпечував, допомагав, вів бізнес та платив податки. Тому ці закиди «а де ви були попередні 8 років» – провокативні, так говорять ті, хто сам не був залучений до активних суспільних процесів.
«Ми героїзуємо воїнів та демонізуємо ворога, так було під час Другої світової війни, під час війни в Афганістані та інших війнах – це так працює. Але коли все чорно-біле, важливо нагадувати, що ми вже перемогли екзистенційно, перемогли цінностями. Не забуваймо, що ми не повинні віддзеркалювати росіян, іншими словами – пам’ятаймо про людяність. Якщо ми бачимо їх злочини, не потрібно платити їм тим самим. Злочинців – притягувати до відповідальності, але не мстити», – підсумував Ігор Козловський.
