Чи на часі обговорювати культурний ландшафт напівзруйнованого міста і що треба зробити для того, щоб культура допомогла відбудувати або збудувати зовсім новий Маріуполь? Таку тему обрали організатори дискусії «Маріуполь. Культурна деокупація», яка відбулася 22 грудня в Українському кризовому медіа-центрі.
«Маріуполя такого, який він був, вже немає, – визнав Петро Андрущенко, радник міського голови. – Однак, це не означає, що міста немає. Сьогодні справжній український Маріуполь – це люди, які виїхали і вивезли з собою свою ідентичність. Ми бачимо, що з середини відбувається з нашим містом, і що роблять росіяни у першу чергу. Це не просто військова, це ще культурна окупація. Від нас забирають нашу історію, культуру, досягнення, і намагаються нав’язати свої власні».
Спікер впевнений в тому, що всім треба осмислити, хто ми є, яка наша справжня історія – та, яка є прямим наслідком імперського минулого або вона інакша. Вирішити, з чим поїдемо додому, яке місто будуватиме наново? І зробити зараз, бо потім на це не буде часу.
«Стан культурного конфлікту – це те, з чим відразу зіштовхнемося, коли повернемося. Люди, які залишаються в окупації, залишаться у місті. Нам би хотілося, щоб всі колаборанти з нього виїхали, проте, так не буде. Будемо робити справжню культурну деокупацію. Треба подолати минуле і працювати над майбутнім», – зазначив Петро Андрущенко.
Поняття культурного фронту використала у своєму виступі Діана Трима, директорка Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради. Вона закликала до об’єднання культурних митців. Вони мають стати тією платформою, навколо якої потім об’єднаються всі маріупольці.
«Ми маємо допомагати тим культурним фронтом, який в нас є. Формувати національну свідомість, відношення до Маріуполя як до українського міста, працювати з тими людьми, які в ньому залишились», – закликала Діана Трима.
За словами Ольги Вієру, директорки Національного центру “Український Дім”, для всіх, навіть тих, хто жодного разу не був у Маріуполі, це місто стало близьким. І воно може стати прикладом для відродження і модернізації інших міст України.
«Питання культурною сфери на часі завжди. Якщо не будемо створювати візію майбутнього, розуміти, за що боремось, нам всім буде значно важче. Задля того хочемо об’єднати зусилля українських інтелектуалів і широкої громадськості. Нас дуже надихає те, що місцева влада вже сьогодні не тільки думає про те, як працювати над тим, щоб об’єднати маріупольців, а звертається до інших, радиться, хоче почути думку» – відмітила Ольга Вієру.
Діана Берг, засновниця маріупольської платформи “ТЮ”, звернула увагу на недопустимість помилок минулого і необхідність частіше звертатися за досвідом до колег за кордоном.
«Якщо ми ту саму методологію створення культурного Маріуполя після перемоги перенесемо у нове місто, це не спрацює, – наголосила вона. – Включення всіх низових, будь-яких незалежних культурних ініціатив до цієї площини буде першим найважливішим кроком. Давайте звернемося до колег з інших країн. Вони б допомогли нам створити дорожню карту – куди рухатися і з чого починати. Таких інституцій в Європі дуже багато».
Приблизно 200 тисяч маріупольців зараз розкидані по світу – від Новосибірську до Канади. Безпосередньо у місті залишилося 120 тисяч. Це рівень 1920 року. В результаті агресії місто відкинуте назад на 100 років, заявив Андрій Марусов, журналіст, засновник ГО “Архі-Місто”
«Не сумніваюся в тому, що гроші на відбудову міста знайдуться. Проблема не в цьому. Вона в головах. Потрібно буде зшивати громаду. За всіма соціологічними дослідженнями, третина жителів не повернеться до Маріуполя, і наше завдання – зробити так, щоб цей показник не збільшився», – підкреслив спікер.
На те, як можна зшити громаду міста, вказала Вікторія Тітова, керівниця урбан-бюро Big City Lab.
«Якщо ми подивимось на новий Маріуполь, на його нове обличчя, то це публічні простори – місця, які зшивають громаду, – пояснила вона. – Люди, які не схожі один на одного, живуть в різних районах, мають різні статки і професії, стикаються у парки, зав’язують соціальні відносини».
Більша частина міста була збудована у 50-60 роки минулого століття. І це зовсім інші цінності. Це те, що, на думку Вікторії Тітової, стримує від розвитку більшість індустріальних міст України.
«Руйнація значної частини Маріуполя для нас є можливістю взяти цю тканину міста і перебудувати її відповідно до сучасних цінностей. На цьому можна побудувати діалог між усіма людьми – як вони уявляють своє життя у Маріуполі», – вважає керівниця урбан-бюро Big City Lab.Під час дискусії журналіст Юрій Макаров сказав, що треба враховувати фрагментарні запити: «Комусь треба, щоб було де з дитиною гуляти. Комусь, для того, аби повернутися, треба десь працювати. Комусь – десь тусити. Мені страшенно подобається відчуття моря. Немає бути діючої залізничної гілки між морем і містом. І грецька компонента, якщо навіть вона трішечки штучна – все, що є, треба використати. Ми виходимо з практичного завдання – треба повернути людям життя. Все, що здатне повернути життя кожній людині – це вже фактор».
