Людмила Горова – українська поетка, яка, неочікувано сама для себе, стала популярною завдяки віршам, навіяним війною. ЇЇ «Враже», «Дівчата дівчатам» та іронічний «Кримський міст» моментально поширилися мережею і стали народними. Українці зачитували, переспівували, візуалізували рядки, які чіпляють за живе. Авторка поділилася з нами спогадами та думками про війну, евакуацію, життя за кордоном і свою «терапевтичну» творчість.
Війна та евакуація за кордон
«Я не вірила в те, що росіяни наважаться на таке у 21-му столітті, думала, це просто гра м’язами».
Є такий вид планування – сценарний, який здійснюється за трьома варіантами: найкращим, найгіршим та найреалістичнішим. У нас з 2019 року вже був план Б, тобто найгірший. Це алгоритм, як ми діємо в разі того, якщо нам з донькою Дарусею потрібно буде залишити Україну. Коли мене розбудив чоловік і сказав, що почалося вторгнення, чути вибухи, моя свідомість захищалася, заціпеніла.
«Я мала великий наплічник, половина з якого – ліки дитини, яких вона постійно потребує. Власне, то одна з причин, чому ми вирішили їхати з країни».
Безперебійний доступ до аптек став під великим питанням, і то лякало. Після того, як відірвалася від своїх, виявилося, що поняття «свої» – набагато ширше. Деякі родичі дистанціювалися, а зовсім чужа людина повезла через кордон.
«А далі, просто по дорозі до польського кордону, була суцільна дорога людяності…»
Доня на специфічній дієті, безглютеновій та безлактозній, потрібно було підібрати відповідне харчування. Ми їхали 32 кілометри дві доби, і місцеві люди підвозили постійно гарячу їжу. Памперси, серветки, дитяче харчування – це було так складно для сприйняття. Кордон з Польщею ми переїхали вночі, тому бачили тільки накриті столи з їжею, волонтерів не було. І ось там я побачила упаковку безглютенової дитячої каші і заплакала. В мене саме закінчилася вся їжа, яку б можна було дати дитині, – і тут ця каша. Добре, що Даруся була в машині, і я змогла дати волю сльозам. Ось така історія нашого порятунку.
Творчість
«Для мене творчість – це певна сублімація, трансформація своїх переживань у поезію».
Я раніше не ставилася до віршів як до терапії, при цьому написала кілька, в яких виписала конкретні травми, прожила їх. Вірші – вони хороші тим, що в них можна зашифрувати певний посил і убезпечити себе від того, щоб хтось цю твою ранку ось так, пальчиком, сковирнув і знову зробив тобі боляче. А інша несподіванка, коли знаходяться люди, які ось раз – і читають ці шифри.
“Враже…”
Сію тобі в очі, сію проти ночі.
Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже!
Скільки в святу землю впало зерен жита –
Стільки разів буде тебе, враже, вбито!
Скільки, враже, півень вночі кукуріка –
Стільки днів у тебе доживати віка!
Богові – Боже! Ворогу – вороже!
Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже!
Скільки зробиш, враже, кроків по Вкраїні –
Стільки твого ляже роду в домовині!
Стане на пів світу чорного пристріту,
Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже!
Писанку розпишу, люльку заколишу,
Матір твою, враже, без дітей залишу!
Батька твого, враже, смертю заспокою,
Жінку твою, враже, висушу ганьбою!
Богові – Боже! Ворогу – вороже!
Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже!
Як просію горе крізь дрібненьке сито –
Станеш ти про пекло Господа просити…
Та не буде, враже, смерть твоя легкою.
Та й у смерті, враже, не знайдеш спокою…
Слово моє липке, слово моє кріпке,
Буде тобі, враже, так, як мати скаже!
Буде тобі, враже, як дружина скаже!
Буде тобі, враже, як дівчина скаже!
Буде тобі, враже, як дитина скаже!
Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже!
“Враже” я написала свідомо, як терапевтичну річ».
Почала його виношувати після умовної Бучі. Вона почалася для мене трохи раніше: колега виїжджав у дуже страшних умовах із Ворзеля і описав, що з ними відбувалося. Найстрашніше – це те, що чинили з дітьми. Коли ти переповнений таким сильним негативним почуттям, то любов крізь нього не проб’ється. Фраза «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже» народилася першою. Плекала вірш близько місяця, і коли він уже почав писатися, зрозуміла, що це, власне, не про відьму, а про жінку. Жінка, яка не на передовій, яка не може бачити ворога в приціл снайперської гвинтівки і повернути йому заподіяне. Навіть хотіла написати «Так, як жінка скаже», але подумала, що прочитають це не тільки українці, а, знаючи, як рашисти бояться всякої штуки язичницької, для згущення, більшої моторошності залишила «Так, як відьма скаже». Коли я виписалася, зрозуміла, що обрала форму оберегового замовляння або намовляння.
«І люди почали реагувати. Переклали «Враже» кількома мовами: німецькою, білоруською, італійською, чеською, іспанською, арабською, грузинською, польською».
І кожною мовою відчувається ось цей ритм. Я – не митець, не вимальовую дуже тонку форму, не працюю довго над образами. Все інтуїтивно. Потім фахівці пояснили, що фонетика вибудувана так, що за звучанням задає настрій. Дуже вражає, що з’явилася своя авдиторія читачів, які чекають на мої вірші і навіть не здогадуються, як надихають.
Чесно, я боялася, що ось ця магічна складова «Враже» відштовхне частину людей, але все ж відправила його у життя. Лягла спати, а на ранок була якась фантастична кількість коментарів, репостів. І я вирішила: це – терапія не тільки для мене.
“Дівчата дівчатам…”
Дівчата дівчатам пришлють закордонні пакунки.
В них крихітні часточки серця і баночки з кремом,
Книжки українською, футби найвищих ґатунків,
Бо принт «ЗСУ ЗБС» буде більше ніж мемом.
Дівчата дівчатам пошиють яскраві сукенки,
Мірки знімають онлайн, щоб все точно співпало,
Нишком кладуть у коробку солодкі «рошенки»
І чорнобривців насіння – ще взимку подбали.
Поміж підсумків, наплічників, броників, касок,
Між тепловізорів і «ніштяків медицини»
Кладуть дівчата пакуночки гелевих масок,
Патчі під очі і баночку джему з ожини.
– Ти ж повернешся? Будь ласка, не смій там лишатись.
– Звісно, як тільки стане безпечно дитині.
Всі мої плани дурницями можуть здаватись,
Але дурниці планую я ці в Україні.
Подруги дітям подруг надсилають дарунки,
Кожен дарунок той повний любов’ю і щемом.
Дівчата дівчатам пришлють закордонні пакунки.
В них крихітні часточки серця і баночки з кремом.
P.S.
Дівчатам дівчатам пришлють за рецептами ліки,
Бо ті, що тут є, від своїх і дорожчі, і гірші.
Але щоб не думали: «О, позбирались, каліки»,
Про ці ніштяки я не стала писати у вірші.
«Гідність – це те, за що ми всі у війні боремося».
Коли ми перетинаємо кордон, ми не маємо від неї відмовлятися. Це навіть не еміграція ж, це – біженство, і це – величезна трагедія. На вірш «Дівчата дівчатам» мене наштовхнула моя подруга Леся. Виїхавши до Естонії з дитиною, вона одразу почала підтримувати українок, шукати для них роботу з проживанням. Вона дуже тужила за Україною в еміграції, плакала і казала, що ми навіть не уявляємо, яку коштовність маємо. І ось мені в Америку з Естонії приходить пакунок, а там – іграшка дитяча і багато маленьких кремчиків. Леся, знаючи, що я захоплююся аргентинським танго, прислала мені схему, як я маю зняти з себе мірки, бо шукає мені туфлі, а вони не дешеві. Шукає, бо знає, яка ресурсна річ для мене танці.
Тож це – фактично документальний вірш. А пошта наразі передає наші частинки серця. Я думаю, вірш не тільки про тих українок, які виїхали. Він про ті ниточки, які ніколи не перервуться, незалежно від того, де ми знаходимося.
“Падай, падай, Кримський міст!”
Хай дрижать опори,
Як осінній лист.
Падай, Падай, Падай,
Падай, Кримський міст.
Хай горять заграви
Під пекельний свист.
Падай, Падай, Падай,
Падай, Кримський міст.
Хай у Чорне море
Йде на дно рашист
Падай, Падай, Падай,
Падай, Кримський міст.
Хай кусає лікті,
Хто на нас поліз.
Падай, Падай, Падай,
Падай, Кримський міст.
Хай вогнем і громом
Вдарить благовіст!
Падай…
Падай…
Падай…
Падай, Кримський міст!
«Кримський міст з його стратегічним значенням – тут все зрозуміло. Але ще це – символ для росіян».
Як і крейсер «Москва». Звісно, це не «Враже». Колись у дитинстві діти гралися в «резиночки», то однією з умов перед початком було «не чаклувати!». А як ми то робили? Казали: «Щоб ти збилася!». І це дратувало, людина починала робити помилки. «Падай, Кримський міст» – саме те. Це – абсолютний, чіткий психологічний прийом, який спрацює. Обов’язково спрацює! І той міст впаде, ще до того, як ми до нього доберемося!
Катерина Горячко, Сєвєродонецьк-Польща
28.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
