Майже у кожній області України є місто, збудоване за часів радянської влади для працівників великого промислового об’єкта. На Одещині – Південне, на Миколаївщині – Южноукраїнськ. На Дніпропетровщині – Зеленодольськ.
З липня 2015 року це ще й адміністративний центр однойменної громади. Вона невеличка – лише 4 населених пункти, але дуже спроможна. Не кожне маленьке самоврядування може похвалитися наявністю на його території великого промислового об’єкта. В даному випадку це Криворізька ТЕС – одна з найпотужніших теплових електростанцій країни. Електроенергія звідси не тільки підживлює центральну частину України, а й постачається в сусідню Польщу.
Не дивно, що такий гігант є головним платником податків до місцевого бюджету і основним роботодавцем. До 90% населення Зеленодольська працює або працювало на станції. Серед них – і міський голова Дмитро Невеселий.
Йому 36 років. Тут народився і виріс. У Криворізькому національному університеті здобув спеціальність теплоенергетика, після чого 12 років пропрацював на ТЕС. Згодом став менеджером із зв’язків з органами місцевого самоврядування, на цій посаді зрозумів, як треба керувати містом. Відтоді зайнявся маленькою політикою: 5 років депутат місцевої ради, згодом – обрання міським головою. Такий вибір зробили городяни.
Головною ціллю команди Невеселого є стратегія перетворення Зеленодольська у місце комфортного проживання людей з більш великих промислових агломерацій. Того самого Кривого Рогу. Затягнути їх сюди планували за рахунок трьох магнітів: безпечного середовища, сучасної освіти для дітей та природи.
І це працювало. Людей з інших міст дедалі більше приваблювала ідея обрати Зеленодольськ своїм домом. Спокійно, безпечно, ніяких парковок. Є де відпочити, що подивитись, діти навчаються в гарних умовах. З екологією теж все в порядку: Криворізька ТЕС збудована так, що роза вітрів у жодному випадку не дає викидам потрапляти в місто. А після реконструкції навіть і не помітно, що її труби димлять.
Розвивались історичні хаби, планувалися туристичні маршрути. З останнім тут є де розгорнутися: два великих водоймища, зона відпочинку, риболовля, шикарні краєвиди. Є на що подивитись і в селі Велика Костромка: це і козацька культура, і залишки концтаборів часів Другої світової війни.
У розрахунку на приїжджих підтягувався малий і середній бізнес. Громада жила як бізнес-парк, кожен елемент якого розвивався окремо. Виробництво сонячної енергії, європейського рівня термінал для збору та перевезення зерна. Навіть розводили рибу і добували чорну ікру, а в одному з сіл діяла равликова ферма – одна з п’яти найбільших в Україні. Традиційно розвивалось бджільництво. Так крок за кроком реалізовувалась стратегія розвитку громади, поки не настав ранок 24 лютого.
«О п’ятій ранку мені зателефонували співробітники, і за годину я вже був на робочому місці, – говорить Дмитро. – Почали будувати блокпости. Розуміли, звідки може йти загроза – Херсонська область, адміністративний кордон з якою простягнувся на 70 кілометрів. Створили Територіальну оборону, швидко набрали до її складу людей і роздали ту зброю, яку мали. Так ми стали на захист своєї території».
У місцевій раді розуміли, що згодом можуть бути проблеми з їжею та паливом, тож одразу зробили запаси, розклали їх у різних частинах міста. Це гарантувало, що у випадку блокування зможуть забезпечити жителів харчами і ліками.
А люди з півдня все йшли і йшли.
«Жителі Херсонської області виходили, хто як міг. На велосипедах вивозили себе, своїх рідних, речі. Навіть на «кравчучках». Декого вивозили на ліжках, серед них хворі, паралізовані. Хтось просто біг. Тікали від окупантів полями, – згадує Невеселий. – З них росіяни знущалися. До нас приходили поранені, зґвалтовані. Ми надавали першу медичну допомогу, одяг, продукти харчування і за підтримки Криворізької військово-цивільної адміністрації та адміністрації району автобусами відправляли до Кривого Рогу або інших міст України».
Тоді й вирішили у Зеленодольську зберегти всі речі та велосипеди втікачів, і віддати, коли люди будуть повертатися додому.
Впродовж перших двох місяців виїжджали і місцеві жителі. Щоправда, 70% з них вже повернулися. Причини різні: закінчилися ресурси, вирішили за краще бути вдома з рідними, ніж далеко від них. Це їх особистий вибір. Вони знають, що повертаються на прифронтову територію. І хоч безпосередньо у громаді боїв немає, обстрілюють її регулярно. За цей час було все: крилаті ракети, «гради», «урагани», «іскандери», фосфор. Особливо дістається Зеленодольську і Великій Костромці: страждають багатоповерхівки, приватний сектор, інфраструктурні об’єкти.
Оцінюючи п’ять місяців війни, Дмитро Невеселий каже, що на наших очах кується нація, відстоюється незалежність держави. Вже зараз будується нова країна з новими поглядами і цінностями.
«Зрозумів, – продовжує він, – що ще більше пишаюся тим, що я українець і живу на цій землі. Мене вразило бажання людей захищати свою територію, а також робити все від них залежне для наближення перемоги. Це стосується усіх – комунальників, лікарів, аптекарів, рятувальників, звичайних продавців у магазинах».
А ще він пишається своєю командою. Радіє, що не помилився в її виборі.
На питання «Яким бачите перший ранок після війни і що у першу чергу робитиме громада?» відповідає:
«Перш за все зберу людей, аби подякувати за ту роботу, яку вони зробили. Потім запишу відеозвернення до усіх мешканців громади із закликом повертатися додому. Щодо практичних дій, гадаю, спочатку займемося вирішенням проблеми пошкодженого житла. Людям треба десь жити, чекати вони не можуть. Держава, враховуючи масштаби проблеми по країні в цілому, не зможе її відразу вирішувати. Контрибуції – теж процес довгий. Отже, візьмемось за діло. Не дарма ж ми свого часу об’єдналися у громаду».
Ігор Данилов
22.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу
