Вона була єдиною донькою в родині українських письменників Бориса Грінченка та Марії Грінченко. Цікавилася українським національним рухом, перекладала, писала, захоплювалась музикою. Була двічі ув’язнена, що призвело до тяжкого захворювання. Таку долю спіткала Анастасія Грінченко – постать, яка до недавнього часу була не досить відома серед українців. Виправити це вирішила доцент Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, кандидат історичних наук Нінель Клименко.
«Сьогодні в часи кризи демократії світової і особливо російсько-української війни особливе значення набуває громадянська освіта всіх наших громадян. І в основі громадянської освіти саме є історична пам’ять. І не просто історична пам’ять, а знакові особистості, які творили історію», – так вона пояснила свій інтерес до Анастасії Грінченко.
У свої книзі, представленій в Українському кризовому медіа-центрі, науковиця розкрила її з різних сторін. До цього донька Бориса Грінченка була більш відома завдяки перекладацькій діяльності. Вона упорядкувала збірки перекладів художніх творів російських письменників для дітей «Добрий звір», «Буря на морі» (обидві — 1903), «Між хмарами сонечко» (1904). Писала ліричні вірші, байки, оповідання, публіцистичні статті, рецензії. У 1900-х роках переклала окремі твори Марка Твена («Пригоди Гека Фінна»), Генріка Ібсена («Гедда Габлер» та «Жінка з моря»), Анатоля Франса («Дочка Ліліт»), Германа Зудермана, Георга Брандеса, Едмондо Де Амічіса, Олівії Шрейнер.
«Анастасія прожила всього неповних 25 років, а зробила стільки, що напевно в мене вже є і матеріал для другої монографії. Коли я вже почала знайомитися з її особистістю, з її справами, з її діяльністю, я думаю, що треба поширити, популяризувати її біографію, бо не тільки Борис Грінченко, а всі в родині знакові, бо це унікальна родина», – зазначила Нінель Клименко.
Не оминула і зміни світогляду цієї видатної жінки. Вже важко хвора, у своїх спогадах писала, що дещо неправильно робила.
«Що потрібно для народу? Не революційна боротьба. Настя переусвідомила, що все-таки в українському народу не вистачає просвіти. Тому що їх дуже швидко можна кудись залучити не туди, куди треба. Такий в неї був стержень, закладений батьком, його оточенням, його працями», – продовжила дослідниця.
У розмові з нею, її колега історик Ігор Стамбол підкреслив, що Бориса Грінченка у 1917 році дуже не вистачило.
«Це така дуже потужна програма. І там дуже все чітко, багато чого соціалістичного. Але ж куди від цього дітися? Європа на соціалізмі живе сьогодні, розквітає. І це нормально – будувати справедливе суспільство. Водночас українська мова і всі ці святоші, які є і для націоналіста, вони так само там є. І тому, звичайно, це надзвичайний масштаб», – сказав він.
