Він народився у Горлівці, закінчив Київський медичний інститут, і навіть попрацював за спеціальністю. Однак, сьогодні Роман Коваль – відомий письменник, краєзнавець, дослідник історії визвольної боротьби українського народу першої половини двадцятого століття, президент історичного клубу «Холодний Яр». Що спіткало його обрати саме таку долю? З цього питання Ігор Стамбол розпочав бесіду з новим гостем циклу «Навколо книги».
«У нас в родині завжди був нахил до писання, – згадав гість. – Один дід Федот Васильович Коваль був писарем царської армії. Інший – Сильвестр Степанович знав 17 мов. Моя мама мала дар слова, батько був кандидатом педагогічних наук, старший брат – історик, мій син закінчив журналістський факультет Могилянки, донька також журналістка. Я теж хотів стати істориком, але вдома вирішили, що два історики в родині – це вже занадто».
А потім все повернулось до юнацької мрії. Предметом вивчення стала тема Холодного Яру. До неї спонукала творчість письменника Юрія Горліс-Горського. Одного разу з Прикарпаття Роман Коваль отримав одну з його книжок, виданих у Львові. Прочитав на одному подиху і захопився.
«То був страшний 1994 рік. Програли президентські вибори, деморалізовані, Україною управляють чужі люди, які ніколи не боролися за самостійність. Відчувався відкат, розгубленість і я на ґрунті цього почав працювати над книжкою, де писав про Левка Лук’яненка, Степана Хмару, інших людей, яких знав зблизька. Вона мала присмак розчарування, невдоволення тим, куди привели ці лідери. І я такий радий, що саме тоді до мені потрапила книжка Горліса-Горського, Вона мені показала – ось які люди, про яких ти повинен писати», – підкреслив письменник.
Згодом Роман Коваль став знаним експертом в цьому питанні. Завдяки йому Василь Шкляр прийшов до ідеї створення роману «Чорний ворон. Залишенець», за який мав отримати Шевченківську премію, але відмовився від у знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти Дмитра Табачника.
«Шкляр – експлуататор. Від мене використав по повній програмі. По-перше, я його спонукав написати це у дев’яностих роках. Спочатку він не хотів. Тоді я сказав: «Я ж пишу документальні, а ти напиши художню книгу», і врешті-решт переконав. Шкляр був найуважнішим читачем моїх книжок, виписував слова, кожну деталь брав до уваги. І коли дав на вичитку свій рукопис, я здивувався, скільки в ньому від мене і Горліса-Горського. Я читав 51 день, і весь рукопис був чорний від правок. Коли він прийшов і побачив, не міг повірити. А потім передзвонив і сказав, що на 95 % згоден з моїми правками», – розказав Роман Коваль.
Він повернув Україні цілий материк героїчної історії. Коли брав участь у написанні книги «Героїзм і трагедія Холодного Яру», цієї теми, рівно як і теми УНР, у суспільстві не існувало.
В його багаточисельній бібліографії є праця «Чи можливе українсько-російське замирення». Вона датована 1991 роком, і в той час її назвали русофобською. Як сьогодні автор дивиться на власні роздуми того часу?
«Мій висновок був простий: всі росіяни одним миром мазані – і генерали КДБ, і ліберали, і дисиденти. В питанні самостійної України вони були єдині – її не може бути. Пам’ятаю, що висловив фразу, яка тоді звучала дико, а сьогодні вже розуміємо її сенс: «Коли Україна вкриється українськими прапорами, скорботними стрічками, могилами героїв, лише тоді ми зможемо сказати, що до української незалежності залишився один крок».
