Росія десятиліттями використовувала спорт як інструмент пропаганди. Тож навіть після розриву з Європою в 2022 внаслідок повномасштабної війни проти України Кремль намагається повернутися на міжнародні арени під нейтральним прапором. Чому Кремль інвестував у спортивні федерації та спонсорство, як через спорт «зондує» відновлення контактів із Заходом і які ризики несе можливе повернення Росії у світ спорту – про це в ефірі телеканалу FREEDOM розповів Володимир Солов’ян, керівник Групи аналізу гібридних загроз УКМЦ.
Текстова версія інтерв’ю:
Яку роль відіграє спорт у російській пропаганді?
Росія давно й системно інвестувала великі кошти в пропаганду через спорт, оскільки в такий спосіб отримує доступ до величезних аудиторій, які у своєму повсякденні не стежать за політикою. Якщо говорити про Європу, футбол – масове спортивне захоплення – був одним із пріоритетів для Кремля. У 2012–2022 роках діяв спонсорський контракт «Газпрому» з УЄФА, який приносив європейській футбольній конфедерації десятки мільйонів євро за сезон. Ми пам’ятаємо, що матчі Ліги чемпіонів із багатомільйонною аудиторією стартували з реклами «Газпрому», на тлі якої звучала музика Чайковського. Таким чином Росія намагалася просувати свої культурні маркери через великі спортивні події, зокрема через Лігу чемпіонів. Паралельно фінансувалися окремі європейські клуби – наприклад, «Газпром» тривалий час був титульним спонсором німецького клубу «Шальке», а белградська «Црвена Звезда» досі виступає в єврокубках у формі із зображенням логотипу російського газового гіганта.
Отже, ключова мета цієї стратегії Москви – створювати привабливий та респектабельний образ Росії для категорій європейців, які не цікавляться або свідомо закривають очі на антиєвропейський ресентимент путінського режиму.
Яку аргументацію використовують міжнародні організації, що все ж допускають участь російських спортсменів та команд під нейтральним прапором?
Спортивні чиновники часто повторюють, що «спорт має бути поза політикою», а спортивні санкції «не дали ефекту». Але головний лейтмотив подібної риторики, про який вони воліють не говорити прямо, – фінансовий. Кремль десятиліттями брав участь у фінансуванні різних спортивних федерацій, насамперед в олімпійських видах спорту, просуваючи позитивний імідж Росії на міжнародних майданчиках.
Говорячи про спроби росіян створити картинку «успішної» країни з видатними досягненнями, варто нагадати про масштабну систему допінгу. Наприклад, після Олімпіади в Сочі 2014 року в значної частини російських спортсменів анулювали результати та відібрали медалі.
Сьогодні Росія намагається повертатися у спорт через корупційні практики. У низці федерацій рівень корупції залишається високим. Через спорт Росія «зондує» можливість відновлення контактів із Заходом і в інших сферах, зокрема щодо перспектив повернення на енергетичний ринок Європи. Першими «пробами пера» можуть бути саме контакти з європейськими спортивними федераціями.
Якщо подивитися на публічні заяви футбольних функціонерів – наприклад, президента ФІФА Джанні Інфантіно, – стає очевидно, що інтерес до теми повернення Росії на спортивні арени зберігається. Щойно з’явиться привід говорити про припинення активних бойових дій, одразу стартує потужна інформаційна кампанія за повернення Росії у світ спорту. До цього треба бути готовими.
Важливо пояснювати європейським аудиторіям: заохочення Росії у спорті лише посилить її агресивні наміри. Паралельно потрібно працювати з корупційною складовою через персональні розслідування про зв’язки окремих спортивних чиновників із російськими тіньовими грошима. І, звісно, важлива взаємодія з ключовими впливовими західноєвропейськими федераціями, щоб вони займали принципову й скоординовану позицію разом з українською стороною.
Росія неодноразово використовувала період проведення Олімпійських ігор, щоб починати воєнну агресію. Нині в Мілані стартує зимова Олімпіада. З огляду на кібератаки, які Росія вже влаштовувала проти Італії, чого можна очікувати?
Кремль намагається продемонструвати свої можливості в кіберсфері, користуючись резонансними інформаційними приводами, якими є, зокрема, Олімпійські ігри. Головна мета Кремля – привернути увагу до загроз, які Росія може створити Європі. У такий спосіб росіяни намагаються нав’язати європейським суспільствам наратив, що допомога Україні «погіршує безпеку» в їхніх країнах.
У цьому контексті я хотів би звернути увагу на спроби Кремля спровокувати блекаути в західноєвропейських країнах навесні минулого року. Також у грудні 2025 року Польща заявляла про масштабні кібератаки на її енергетичну інфраструктуру – саме в ті дні, коли встановилися сильні морози й потенційні наслідки могли бути особливо відчутними.
Окремо варто відзначити кооперацію Росії з Північною Кореєю в кіберсфері. Низка західних розвідок сигналізує про ознаки взаємодії російських хакерських груп із північнокорейським угрупованням Lazarus. Як доказ наводяться дані про спільні серверні потужності та схожу архітектуру шкідливого програмного забезпечення.
КНДР використовує кібератаки не лише для шантажу, а передусім як джерело нелегального збагачення режиму Кімів, зокрема через крадіжки у сфері криптовалют. Думаю, Росія може запозичити цю практику і через кіберпіратство залучати додаткові кошти для фінансування війни.
Як ви оцінюєте ефективність протидії європейської спільноти російським атакам у кіберсфері?
Оцінювати складно, оскільки значна частина інформації про контрзаходи в кіберпросторі прихована. Але якщо поглянути на відомі «результати» російських кібератак, можна констатувати: Росії поки що не вдалося досягти великих успіхів у спробах дезорганізувати роботу цивільної інфраструктури в країнах Європи.
З іншого боку, постає питання – наскільки Росія зацікавлена в ескалації. Можливо, ми маємо справу наразі лише з демонстрацією можливостей і «прощупуванням» слабких місць.
На мою думку, тут потрібно враховувати фактор Китаю, який залишається ключовою військово-економічною опорою Росії. Пекіну невигідне розширення війни на загальноєвропейський театр, оскільки для експортно орієнтованої економіки Піднебесної ЄС є преміальним ринком. Порушення логістичних шляхів, панічні настрої та падіння купівельної спроможності європейців унаслідок агресивних дій Росії – усі ці фактори не входять до планів Пекіну.
Крім того, напередодні нового раунду американсько-китайських торговельних переговорів (нагадаю, що візит Дональда Трампа до Китаю має відбутися у квітні) Пекіну важливо зберігати максимально конструктивні відносини з ЄС. Напередодні саміту зі США Китаю важливо продемонструвати, що він має власний, незалежний від політики Білого дому, трек відносин з Європою.
