Останні результати міжнародного дослідження якості освіти PISA, яке оцінило грамотність 15-річних учнів у читанні, математиці та науково-природничих дисциплінах, викликало неабиякий резонанс в Україні. Чи дійсно українські діти демонструють регрес у читанні і що взагалі відбувається з освітньою галуззю в умовах війни? Цій темі була присвячена чергова розмова у спеціальному проєкті Українського кризового медіа-центру «Кава з Трощинською».
Співзасновниця громадської організації “Смарт Освіта” Іванна Коберник пояснила, що PISA – комплексний тест, який насправді оцінює систему освіти та її якість з тої точки зору, наскільки діти здатні застосовувати отримані у школі знання у реальному житті. Діти та навчальні заклади не знають оцінок. Їх обирають за науковим методом у різних типах населених пунктів.
Особливістю цьогорічного тестування було те, що повноцінно в ньому змогли взяти участь діти лише з 18 регіонів України. Враховуючи те, що діти у прифронтових регіонах не мають доступу до повноцінної освіти, у разі їх участі в тестуванні загальні результати могли бути гіршими, припустила експертка.
Тетяна Трощинська відмітила, що за інформаційними повідомленнями, яких було багато в медіа, виглядає так, наче українські діти погано знають математику, але трохи краще, ніж вміють читати.
«Ці заголовки – більшою мірою оцінка тих, хто їх писав. Багато людей у нас не розуміють, що таке читання сьогодні. І вчителі, і ті, хто не дотичний до освіти, все ще за старою пам’яттю вважають, що читання – це здатність промовляти слова якісь слова вголос і в кращому випадку переказати прочитане. У двадцять першому столітті це не так. Те, про що говорять – перший і другий рівень функціонального читання за тестом PISA, і його українські підлітки досягають. Однак, коли потрібно шукати інформацію у складно структурованому тексті, вже вникають труднощі. І знов таки, це не тестування дітей. PISA перевіряє, чи був у дітей шанс згідно шкільної програми вивчити це», – відповіла Іванна Коберник.
Вона розказала, в чому саме українська шкільна програма не має стосунку до реальності. Навичку роботи з видозмінними ситуаціями учні мають отримати у школі. Особливо проблемним для них є завдання обґрунтувати відповідь. Таких завдань практично немає в українських підручниках.
Це має ще один наслідок, який здивував дослідників PISA. Українські діти більше за своїх закордонних однолітків робили копіпаст. Тобто знаходили в завданні щось, що здавалось схожим на правильну відповідь і копіпастили у віконечко відповіді.
«А це невиконане завдання, – наголосила гостя. – Ти маєш у віконці відповіді написати свою думку. І тут є складність. Українські вчителі повинні оцінювати думку дітей, а вони, нажаль, хочуть оцінювати граматику».
Головну редакторку Громадського радіо цікавило, чому в Україні такий великий розрив між сільськими і міськими школами?
Зі слів Іванни Коберник, в маленькій школі в селі неможливо утримати хорошого вчителя. Його зарплата залежить від кількості дітей. Якщо їх мало – зарплата маленька. Єдиний шлях вирішення цієї проблеми – укрупнення шкіл, проте, це питання було болісним ще до війни. В першу чергу це не подобається директорам і вчителям. Під час війни ця проблема ускладнилася. Для цього потрібні дороги, автобуси, будівництво нових шкіл, безпечніше середовище.
«У нас є ще одна величезна проблема, і я не знаю, як її вирішити, – зізналась вона. – Є чимало шкіл, які вважається, що переїхали з окупованої території на підконтрольну, і вони працюють лише онлайн. Знаю багато випадків, коли вчителі цих шкіл вмовляють дітей не йти в очну школу. Іноді шантажують. Все це робиться для того, щоб зберегти свою зарплату».
Продовжуючи тему впливу війни на освітній процес, співзасновниця громадської організації “Смарт Освіта” відзначила, що зараз пишуться нові підручники, програма і стандарт для старшої профільної школи.
«Ця робота все одно ведеться. Стрес і війна не можуть бути виправданням для копіпасту старих програм в нові. В цьому контексті дуже важливо, щоб міністерство освіти та науки або наполягло, щоб автори додали сучасні тексти і нового типу завдання в свої підручники або зібрало окрему команду і, можливо, спробувало це зробити з рівня міністерства», – порадила Іванна Коберник.
