На початку 1919 року за дорученням голови Директорії Симона Петлюри для просування ідеї незалежної України та популяризації української музичної культури за кордоном була створена українська хорова капела під керівництвом Кирила Стеценка й Олександра Кошиця. Того ж року колектив вирушив в гастрольне турне країнами Європи і мав величезний успіх. Те, як це відбувалось, і яким чином вплинуло на розвиток культурної дипломатії молодої української держави, стало предметом вивчення дослідниці Тіни Пересунько.
Перша її книга «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України (збірник архівних документів)» вийшла у 2018 році у видавництві «АртЕк». За рік побачило світ ще одне видання – «Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919—1924)».
11 січня авторка завітала до Українського кризового медіа-центру, ставши гостею проєкту Ігоря Стамбола «Навколо книги». Одним з приводів для розмови став «Щедрик» – всесвітньо відомий твір Миколи Леонтовича, який свого часу завдяки виступам Української хорової капели відкрив багатьом європейцям нашу країну.
«Мені дуже хотілося видати цю книгу мовою першоджерел, – зізналась Тіна Пересунько, представляючи останню роботу. – В тій мові закладена емоція і харизма, яка мене вразила. Це історичне видання, яке через документи містить матеріали про Кошиця, Петлюру та історію турне 17 країнами світу, починаючи з УНР».
За словами дослідниці, більше ніж 100 років тому гастролі Української хорової капели стали яскравою культурною подією в Європі. У Празі, де відбулася європейська прем’єра «Щедрика», були здивовані тим, як Леонтовичу вдалося народну пісню розвинути у такий великий оригінальний хоровий твір. У Бельгії літературознавець, чотириразовий номінант Нобелівської премії з літератури Франц Еленс у статті «Народна поезія України» відзначив, що завдяки хорові вдалося відкрити неймовірною українську культуру.
Цікаво те, що в Америці під час гастролей хору «Щедрик» був менш популярним, ніж в Європі. Йому конкурувала «Колискова», яка потім лягла в основу Summer time Гершвіна.
«До речі, перший американський фільм, в якому залунав «Щедрик», була картина 1930 року «Пісня полум’я», знятий за мюзиклом того ж самого Гершвіна, де теж лунав “Щедрик”», – відмітила авторка.
Роками її дуже дратувало те, що на Різдво всі українські телеканали повідомляли, що наш «Щедрик» став популярним у світі як “Колядка дзвонів” (“Carol of the Bells”) та фільму «Один вдома». Те, що ця пісня сто років тому була дипломатичним інструментом у боротьбі за українську суб’єктність в Європі, і стала популярною насамперед у статусі української щедрівки, якось губилося.
Тіна Пересунько впевнена в тому, що історія стане культурним капіталом України, але для цього треба багато що зробити: «Повинна бути осмислена критична частина нашої історичної спадщини, долі тих українських діячів, які того часу вклали свою працю і своє життя у створення омріяної України. Це величезне завдання перед істориками».
