Три історії жителів прифронтового Барвінкового Харківської області, які наближають Перемогу в глибокому тилу

Кухонний батальйон барвінківських переселенців на Хмельниччині

Юлія Тисевич разом зі своєю чисельною ріднею у квітні евакуювалася з Барвінкового Харківської області у село Плесна, що поблизу Шепетівки на Хмельниччині.

Їх велика сім’я – Юля, мама, тітка, 80-річний дідусь, семеро дітей – розмістилася у будиночку, який безкоштовно надала місцева жителька. А облаштувати побут у ньому допомогла очільниця місцевого гуманітарного центру «Від людини до людини» Руслана Ребекевша-Демяненко.

До роботи цього волонтерського хабу й долучилися наші земляки-переселенці.

«Ми не звикли сидіти без діла. Довго не думали, чим зайнятися на новому місці. Ідея прийшла сама по собі – треба включатися в сезон заготовок. Захисникам на передовій ой як потрібна буде домашня смакота», – каже барвінківчанка.

Вирішили – зробили. Кинули заклик до місцевих городників – у кого є залишки врожаю з присадибних ділянок, нести до гуманітарного центру. І люди відгукнулися. Процес пішов. Огірки, помідори, перець, цибуля, кабачки, морква, часник, банки, спеції, цукор, олія – всім цим ділилися небайдужі громадяни з волонтерами.

І їх домашня кухня перетворилася на мініцех з консервування. За вже перевіреними власними рецептами робили закрутки різної смакоти для тих, хто боронить нашу країну.

Велика родина барвінківських переселенців організувала “кухонний батальйон” на Хмельниччині

Працювали всією родиною. Дітвора також залюбки долучалась до роботи – мили овочі, різали, сортували. Тільки за кілька днів ця сім’я переселенців видала на-гора більше ста банок овочевих салатів, маринованих огірків, помідорів, кабачків, борщової заправки, соусів та кетчупу. А для банок придумали, намалювали, роздрукували і наклеїли кольорові етикетки, де позначили, що це продукт від барвінківчан. Хай смакують вояки.

«Ось такі баночки незабаром поїдуть до наших захисників. Кожна банка унікальна. На ній посилання. Від роботящих рук і від щирого серця. З величезною любов’ю, вірою та надією. Коли я вперше читала ці надписи, розплакалась. Дівчата, ви неймовірні! Ваше бажання бути корисними заслуговує великої шани і подяки. Хтось назвав дівчат «кухонним батальйоном». А нам і сподобалось. Бо битва зараз на всіх фронтах. І ціль у нас у всіх одна – ПЕРЕМОГА!» – написала у соцмережі керівниця гуманітарного центру пані Руслана.

Тож знайте – є у Шепетівці родина барвінківчан-переселенців, яка впевнено тримає один, надзвичайно важливий фронт – продовольчий.

У домашньому міні-цеху з консервації дружно працюють всі

Когорта барвінківських волонтерів далеко за межами України

У багатьох містах України та за її межами мої земляки-барвінківчани не відсиджуються в статусі переселенців чи біженців, а долучаються до волонтерства. Поки їх чоловіки та сини боронять рідну землю, вони займаються не менш важливою справою – допомагають тим, хто цього потребує.

Юлія Топал та Анна Кіріяченко – подруги, мешкали на одній вулиці в Барвінковому. Коли місто почали активно бомбардувати російські війська – евакуювалися разом з дітьми.

«Виїхали ми 10 березня, їхали в нікуди. Чоловік записав нас зранку на евакуаційний потяг, і ми разом з сином поїхали. Розповідати, як всі проводжали нас на вокзалі, не буду, серце рветься від тих спогадів. 24 години у потязі, 12 годин на кордоні були вічністю… Ми спочатку хотіли пересидіти у Львові. Потім наважилися поїхати далі. Опинилися в Польщі, в Перемишлі. Три дні жили в колишньому військовому шпиталі – це був як приймальний пункт для біженців. А потім нам запропонували житло в містечку Затор і ми, не роздумуючи ні хвилини, зібрали речі і поїхали», – говорить Юлія Топал.

Їм пощастило зустрітися із польським паном Міхалом, який запропонував свій готель 180 українським біженцям. Барвінківчанки у всьому намагалися допомагати йому. А коли він відкривав вже другий такий центр для біженців у готелі «Марія», то саме цим жінкам запропонував управляти ним.

«Ми погодилися. Переїхали до цього центру в місто Нове Бжеско і зараз ведемо тут справи. Було спочатку дуже страшно та важко: різні люди, різні погляди, різні характери, а треба всім допомогти, всіх об’єднати для спільного проживання під одним дахом. Поступово ми втягнулася в роботу, зрозуміли свої обов’язки, навчилися організовувати справи такого великого колективу. Зараз нас проживає в готелі «Марія» 218 осіб (при максимальному заселенні 222 особи). Ми самі собі готуємо, прибираємо, миємо, організовуємо весь процес функціонування закладу. Як кажуть, самі створюємо собі побут і комфорт», – ділиться Юлія Топал.

Вони намагаються, щоб жодна людина в цьому центрі не була забута, щоб усім було затишно. Докладають зусиль, щоб кожен знайшов собі заняття до душі, щоб хоч якось міг відволіктися від тяжких дум, від переживань за домівку, від ностальгії за рідними.

Барвінківчанки Юлія Топал та Анна Кіріяченко допомагають українським біженцям в Польщі

Не нудьгує у центрі «Марія» й дітвора – для них Юлія та Анна організували творчі гуртки. Малеча влаштовує концерти для дорослих, демонструє свої здібності та таланти.

Отак у клопотах про таких, як самі, й проводять довгі дні та місяці барвінківчанки Юлія Топал та Анна Кіріяченко. Живуть в Європі, а серце рветься до рідної домівки.

«Тільки зараз розумію, якою я була щасливою там, вдома, зі своїм чоловіком, з мамою і татом, з братом і всією сім’єю в своєму маленькому, але такому рідному містечку.
Ви знаєте, раніше хотілося кращого життя, думалося про заробітки в Європі, але зараз знаю твердо: щастя – воно є тільки вдома, в рідних стінах, з найдорожчими людьми. Вперше в житті не бачу свою родину так довго. А як же хочеться всіх обійняти і не відпускати ні на секунду.
Ми, українці, і тут, на чужині, молимося за наших хлопців-захисників, віримо в Збройні Сили України, твердо знаємо, що скоро скінчиться ця війна і ми всі зустрінемося в своєму рідному Барвінковому», – з впевненістю говорить моя землячка.

«Я відчула і зрозуміла – людям сьогодні як ніколи потрібна пісня»

Алінка Волкова – знана на Барвінківщині співачка. Без її виступу не обходився жоден концерт на районній сцені, вона бажаний гість на всіх Днях села нашої громади. У дівчини ціла колекція медалей, дипломів, відзнак про перемогу у міжнародних та всеукраїнських фестивалях і конкурсах. І в період карантинних обмежень завідувачка Рідненським сільським закладом культури не ставила на паузу свою творчість, а брала участь у численних дистанційних мистецьких заходах і виборювала призові місця.

І війна не змусила дівчину опустити рук. Пісня стала її зброєю, її закликом до єднання. Пісні в її виконанні – то гімн рідній землі, гордість за Україну, впевненість у Перемозі.

Тільки співає Аліна Волкова вже не на барвінківській сцені. Зі свого рідного села, яке обстрілювалося рашистами чи не з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, дівчина виїхала 28 квітня. Знайшла прихисток у селі Сенча Полтавської області.

«Одразу, як приїхала, в селі дізналися, що я працівник культури та запросили взяти участь у марафоні на підтримку Збройних Сил України. Я залюбки погодилася. Заспівала там свою улюблену «Прошу в неба й землі». Я тоді ще не знала, що саме за виконання цієї пісні посіла перше місце в конкурсі-фестивалі мистецтв «Моя країна Україна». На цей конкурс я подалася, ще будучи в Рідному, але результати дізналася вже в Сенчі, де був інтернет. Там і диплом переможниці отримала. А потім був захід до Дня вишиванки, на якому я теж співала», – розповідає Аліна.

А далі – ще виступ у сусідньому селі на Полтавщині. Потім участь у благодійній культурно-мистецькій акції «Нескорена Україна». Під бурхливі оплески вдячної публіки виконала дві пісні.

«Я співала і дивилася в очі присутніх. Мене переповнювали емоції. Я бачила патріотичний підйом полтавчан. Відчула і зрозуміла – людям сьогодні, як ніколи, потрібна пісня. Наша щира українська пісня. Вона єднає. Мистецтво рятує світ і зцілює душу. Воно додає віри і впевненості в Перемогу», – говорить переселенка із Барвінківщини.

Вона тепер впевнена – на мапі України додалося місць, де люблять і шанують її спів, де йдуть на концерти, щоб послухати її оксамитовий голос – голос дівчини з прифронтового Барвінкового. Голос дівчини, яка прагне наблизити Перемогу піснею. Адже пісня завжди була і залишається оберегом і святинею українського народу.

«Аліна Волкова – наша нова учасниця мистецької акції. Їй довелося виїхати з Барвінківщини, де тривають активні бойові дії. Але вона не втрачає віри і як новий член громади, а не просто тимчасово переміщена особа, активно долучилася до нашої акції.
Дякуємо Аліні за її активну громадянську позицію в ці нелегкі часи. Впевнені, вже скоро наша пісня зазвучить по-новому – пісня України, яка перемогла», – так написала Елеонора Савченко на сторінці відділу культури та туризму Сенчанської територіальної громади у Фейсбуці.

Переселенка з Барвінківщини Аліна Волкова співає на благодійних заходах на підтримку Збройних Сил України на Полтавщині

Перебуваючи там, на Полтавщині, барвінківчанка мріє про повернення додому. Мріє провести у рідному селі концерт з нагоди Перемоги у цій кровопролитній війні. І вона обов’язково вийде на сцену до своїх земляків. І заспіває…

Волонтерський, продовольчий, мистецький фронти…

Загалом їх багато. Всіх не перелічити. І людей, які тримають ці фронти, – сотні, тисячі, сотні тисяч. Про кожного можна й треба писати окрему історію. Вони того варті. Й героями вони себе не вважають. І на звання чи титули не претендують. Вони просто роблять те, що вміють, що у них виходить і чим вони можуть допомогти здійсненню однієї спільної і великої мрії – Перемоги над росією, повернення миру в Україну.

Ірина Столбова, Харківська область
20.09.2022

Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS