Влада знову намагається створити щось, на чому не знається, та проігнорувати фахівців – представників громадського сектору, які тривалий час послідовно працюють на інтереси України, – переконана керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру Любов Цибульська.
Про це вона написала у колонці “Експертна думка” на шпальтах “Європейської правди”:
Україна запускає Міжнародний центр передового досвіду з протидії дезінформації.
Про це вже кілька разів сказав президент Зеленський, далі Андрій Єрмак спробував вистелити ґрунт для європейців статтею про те, що Україна – передова інформаційної війни, і ось минулого тижня про це заговорив секретар РНБО. Центр є ініціативною Офісу віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції та РНБО.
Сама по собі протидія дезінформації на рівні держави – надзвичайно цікава і майже конспірологічна тема. Вона схожа на єті: про неї роками усі говорять, хтось щось чув і бачив, але документальних доказів її існування немає.
Прикметно, що новину про центр я дізналася від свого брюссельського колеги: “Офіс вашого президента ініціює такий проєкт, що ти думаєш з цього приводу?”.
Довелося чемно відповісти, що посилення інституційної спроможності держави в цьому напрямку – це правильно, але велике питання, який функціонал матиме центр та хто буде його реалізовувати.
Вибіркова загроза
Ідея подібної інституції циркулювала вже давно, ще з часів попереднього президента.
Однією з версій концепції було створення Центру з розбудови стійкості (Resilience), де боротьба з дезінформацією була б лише частиною діяльності.
Стійкість – поняття хоч і широке, проте саме ним дедалі більше оперують країни НАТО, коли йдеться про гібридні загрози. Стійкість передбачає розбудову системи реагування на різноманітні виклики: від пожеж в лісах до вибухів на складах боєприпасів.
Це, в першу чергу, захист критичної інфраструктури, кібербезпека і в тому числі боротьба з інформаційними атаками, які треба розглядати в комплексі з іншими викликами, а не окремо.
Аби розвивати стійкість, треба спочатку дати дуже точну оцінку наявним ризикам.
Це вимагає ретельного моделювання можливих криз: окремо в усіх сферах та регіонах. Складний процес, але саме ним активно займаються ті країни, які усвідомили, що агресор не обов’язково має в’їжджати на танках, аби їх захопити.
Мабуть, ця ідея здалася українській владі надто складною та незрозумілою в реалізації, тому вирішили зупинитися лише на боротьбі з дезінформацією.
Судячи з усього, найбільшим адвокатом цього напрямку став Андрій Єрмак.
Найближчий за профілем подібний центр є у Латвії – Центр передового досвіду в галузі стратегічних комунікацій (NATO StratCom COE).
Це потужна експертна інституція, що проводить дослідження, організовує щорічні конференції, розробляє тренінги зі страткому для вищого керівництва країн і загалом намагається генерувати нові в цій темі дискурси.
Треба визнати, що Україна дійсно є носієм унікальної експертизи в питанні інформаційних атак, а наші фахівці мають найпрактичніший досвід як в ідентифікації гібридних впливів, зокрема дезінформації, так і боротьбі з ними.
Не створити власний потужний міжнародний майданчик виглядає дивним і відверто незрозумілим для багатьох наших західних партнерів.
Проте тут варто уточнити, що ця експертиза переважно належить неурядовому сектору, який дезінформацію досліджує якісно і кількісно усі ці шість років.
На жаль, і Нацрада з питань теле- та радіомовлення, і РНБО, і Мінкульт, в якого боротьба з дезінформацією закладена в мандат, поки не можуть похвалитися серйозними здобутками, окрім заборони російських соцмереж та телеканалів.Левіафан у вигляді каналів Медведчука, де лунають заклики до повалення конституційного ладу, наративи про зовнішнє управління Україною та громадянську війну, не лише продовжує функціонувати, а й розростається, запускаючи регіональні медіа.
Натомість такі організації, як StopFake, до якого по фактчекінг звернулась компанія Facebook, Детектор Медіа – з моніторингом дези в українських медіа, Internews Ukraine, що робить дослідження російських соцмереж та експлейнери про українську історію, VoxCheck з ґрунтовним аналізом правдивості слів українських політиків, Euromaidan Press – з одним з найкращих досліджень втручання Кремля у внутрішні справи України SurkovLeaks, Informnapalm, що створив поки єдину в Україні онлайн-базу присутності російських військ, Texty.org.ua, що роблять аналіз великих даних і на пальцях показують, як працює російська пропаганда – усі вони системно і якісно борються як з фейками, так і зі шкідливими маніпулятивними наративами про Україну.
Тому моєю логічною реакцією на новину про запуск центру було запитати ці організації, чи когось з них залучили до розробки концепції, або бодай звернулися по консультації.
Як виявилось, думку жодної з них не запитали.
Фахівці не потрібні
Держава вкотре наступає на свої чи не найулюбленіші граблі, які мали б давно вже залишити по собі великий болісний слід, ідентичний за розміром загрозі національній безпеці, якою і є дезінформація.
Влада знову намагається створити щось, на чому не знається, та проігнорувати фахівців.
При цьому не фахівців у розумінні “міцний господарник епохи Януковича”, а тих, хто послідовно працює на інтереси України останні роки, чітко артикулюючи свою позицію і відкрито декларуючи джерела фінансування.
Свого часу це була помилка пізнього Порошенка, коли зацікавлення в громадянському суспільстві різко згасло.
Вже тоді окремі представники влади почали висловлювати те, що з приходом Зеленського остаточно оформилось у наратив про “соросят”, тобто спробу дискредитувати громадянське суспільство.
Однак нинішня ситуація – дещо інша, адже цей проєкт міжнародний. Можна скільки завгодно, сидячи в затишних кріслах олігархічних каналів, розказувати про “соросят” та “рептилоїдів”, але те невелике коло міжнародних експертів в інформаційній війні, що цікавиться Україною, чудово знає, хто насправді володіє темою.
“Чому про це ніхто не розказує? Я вперше чую про це!” – вигукнув якось мені один з міністрів першого уряду Зеленського після презентації для нього дослідження російської пропаганди, про яке перед цим написали The Washington Post, Le Monde, Daily Mail і яке нам свого часу вдалось презентувати в Пентагоні, ПАРЄ, Європарламенті та цілій низці європейських інституцій.
І в цьому полягає велика проблема української влади. Вона оточує себе маргіналами, людьми без відповідних навичок та знань.
Звідси і Сивохо з усім набором психоделічних російських теорій змов у голові, звідси й новопризначений спікер української ТГК Арестович, який публічно хизується своїм знайомством з російським ультранаціоналістом, одним з ідеологів російсько-української війни, Олександром Дугіним.
“Shady people” (сумнівні люди) – словосполучення, що дедалі частіше можна почути від іноземних колег, коли мова заходить про внутрішню політику України.
Єдиною сферою, де Україна досі представлена гідно, де shady people не стали превалюючою силою, залишається сфера міжнародних відносин.На щастя, носіям російських наративів у цій сфері складно через мовний бар’єр. Вони рідко знають інші мови, крім російської.
Зрештою, треба визнати, що державні інституції з виходом на міжнародну аудиторію переважно найкраще кооперуються з громадським сектором.
Не дарма з усього уряду лише МЗС публічно захистило команду StopFake, коли Кремль звинуватив їх у фашизмі.
Крім того, не залучаючи громадський сектор в цьому питанні, влада стає на шлях великої спокуси. Адже боротьба з фейками може йти пліч-о-пліч з утисками свободи слова.
І ми не знаємо, чи зможе влада перед цією спокусою встояти.
Випереджаючи закиди, мовляв, українських НГО не покликали на посади, зазначу, що в нинішніх умовах це сумнівне досягнення.
Соціальні ліфти останнім часом працюють так стрімко і в обидва боки, що ризики є більшими, ніж переваги.
Однак ніхто не скасовував діалог та співпрацю, які мали б бути неуникними, якщо влада дійсно ставить на меті боротьбу з дезінформацією, а не забезпечення чиїхось репутаційних потреб.
Любов Цибульська
Український кризовий медіа-центр, керівниця Групи з аналізу гібридних загроз
