В УКМЦ стартував новий сезон проекту «Діалогова платформа Українського дому». Перша зустріч була присвячена соціокультурним аспектам майбутнього – як вплинула війна на його уявлення в головах українців, що в них змінилося, чи можуть культурні практики допомогти в побудові нового ставлення до завтрашнього дня, які виклики чекають на суспільство після перемоги.
«Вперше ми почали говорити, що справи в країні йдуть правильно тільки після того, як почалося широкомасштабне вторгнення, – зазначила професорка КНУ ім. Т. Шевченка, академічна директорка програм MBA Единбурзької бізнес-школи Наталія Кривда. – За останніми опитуваннями так вважають 75 % респондентів. Це означає, що ми визначилися з візією майбутнього. Тепер знаємо, що воно європейське. До тих цінностей ми навіть не приєднуємось, вони є органічними для нас».
Вона вважає, що навчити людей, і передусім молодих, свідомо ставитись до майбутнього має стати частиною нової української освіти. Воно моделюється, ми задаємо критерії, обираємо ресурси, забезпечуємо собі поле для реалізації цього майбутнього, і це свідомий процес.
Сьогодні в Україні є кілька професійних експертних майданчиків, де обговорюється майбутнє. У відкритому доступі є документ під назвою «Бачення України 2030». Вчена закликала: «Якщо ми відчуваємо себе громадянським суспільством, і хочемо взяти участь в моделюванні свого майбутнього, давайте долучатися до обговорення».
Модератор дискусії Олег Онанов відмітив, що українці стали більш суб’єктними, взяли на себе більше відповідальності, але в нинішній момент велика кількість людей схильна до волюнтаристських рішень, до вольових обрубувань ситуації . Що ці люди означатиме для майбутнього?
Наталія Кривда – прихильниця теорії і практики постгероїчного лідерства. Воно передбачає командне лідерство. Це, наприклад, ситуація, коли лідер робить крок назад, і каже своїй команді, що ми разом приймаємо рішення і несемо відповідальність.
Щодо соціальних рис, які мав на увазі ведучий, то вони є будь-якому суспільстві. Вчена розказала, що в одному з британських підручників прочитала, що існує три середовища, яким як раз притаманна подібна характеристика – волюнтаристські одноосібні рішення, жорстокі та ієрархічні системи менеджменту. Це армія, тюрма і початкова школа.
Але українці поступово змінюються, і це доводять міжнародні дослідження. Одне з них – світове дослідження цінностей. Воно показує, що у порівнянні з минулими замірами населення України в рази більше стало брати участь в громадських організаціях. І це добра ознака – ми ще більше схиляємось до участі в чомусь.
Виклики, що очікують нас після перемоги – теж частина майбутнього, і до них треба готуватися. До цього закликала докторка наук з державного управління, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рена Марутян.
За її словами, виникне багато соціальних конфліктів. Між тими, хто воював і не воював, хто поїхав і тими, хто залишився. Це можуть бути гендерні проблеми, професійні, будь-які.
«Для нас з вами військові – носії запиту на справедливість і героїку, – відзначила Рена Марутян. – Ми хочемо бачити в них людей, які прийдуть і все вирішать все за нас. Єдине, що нам потрібне – обрати їх до влади. Але це міф і стереотип. Нам потрібно розуміти, що це також різні люди. Звичайно, їх будуть мотивувати, і людська природа така, що вони можуть на це піти. Після Другої світової війни ветерани, які повертались додому, теж мріяли змінити життя в країні. Вони бачили Європу, і їм хотілося, що в Радянському Союзі було так саме. Але тоталітарна система їм цього не дозволила. Зараз ситуація інша».
Експертка звернула увагу ще на один майбутній виклик. Це деокуповані території. Необхідно готуватись до того, що за своєю природою соціальні конфлікти там носитиме окремий характер. І це треба враховувати у психологічній підготовці державних службовців, які туди поїдуть. А їх вже починають готувати.
