З чого складаються книжкові скарби України, скільки рідкісних видань зберігається в музеях і бібліотечних фондах і які взагалі відмінності книжкової культури в нашій країні. Про це Ігор Стамбол поговорив з директоркою Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, докторкою історичних наук, професоркою, а також авторкою книги “Український науковий інститут книгознавства (1922-1936)” Галиною Ковальчук.
«Ми настільки багаті, що навіть не знаємо, скільки книжкових скарбів зберігаємо, – підкреслила вона. – Я про те, що в Україні досі немає державного реєстру книжкових пам’яток. Його можна б було розробити для підрахунку хоча б цифровому вигляді, щоб принаймні мати список. Тому, коли говоримо про стародрукі, рідкісні цінні видання, інформація виходить суб’єктивна. Одні кажуть про мільйони, інші про сотні тисяч».
Найціннішими серед друкованих книг вважаються інкунабули – видання, надруковані в Європі у другій половині XI століття. В той час друкарства у нас ще не було. Але хтось, хто тут тоді жив, їх сюди привіз, читав. Вони на сторінках мають записи тих читачів.
«За моїми підрахунками, в Україні є десь тисяча інкунабул, і це немало. З них 525 примірників є в нашій бібліотеці. Ми дуже цим пишаємось. Коли почалась війна, ми всі інкунабули про всяк випадок заховали», – розповіла Галина Ковальчук.
З її слів, останнім часом багато робиться для популяризації стародавньої книги. В цьому напрямку цікаво працює Одеська національна наукова бібліотека, Музей книги і друкарства.
Сьогодні Україна вийшла на такий міжнародний рівень, коли її спеціалістів запрошують фактично в усі країни розповісти про бібліотеки і ретроспективні книги. На каналі Галини Ковальчук можна знайти її годинну лекцію для Американської бібліографічної асоціації або лекцію для Національної бібліотеки Аргентини, слухачами якої були представники всіх країн Латинської Америки. Вони таким чином для себе відкривали Україну.
«У запрошенні вони відверто казали: ми про російську книгу щось трохи знаємо, а про українську нічого. І це було єдиним стимулом, який змушував мене кинути ту роботу, що в той час тривала, і готуватися для цифрових презентацій і виготовлення ілюстрацій», – визнала професорка.
Вона звернула увагу на те, що усе європейське, що зберігається в українських сховищах, є українською спадщиною. Але ж є ще те, що створене безпосередньо на території України, де книги видавалися польською, вірменською, єврейською мовами.
І все ж, головною ознакою української книжкової культури Галина Ковальчук вважає українську мову. Вона стверджує, що навіть в українських стародруках XVII – XVIII століть мова не старослов’янська, а явно староукраїнська. Українці її можуть вільно читати. Треба лише знати літери, тому що шрифт старослов’янський.
«Там праці українських філософів, проповідників, письменників. Це наша давня українська література, яку пересічні громадяни не знають. Ми думаємо, як їх зберегти наступним поколінням для того, щоб вони бачили, якою була книга. Коли приймаємо студентів на екскурсії, завжди показуємо ці унікальні книги, і вони дуже дивуються тому, що інкунабули ХVI століття зберіглися значно краще, ніж жовті книги XIX і першої половини XX століття, де помітно, що папір руйнується. А в інкунабулах папір із ганчір’я ручного виробництва виглядає так, наче книгу надрукували тільки сьогодні. І вона буде жити довше, ніж сучасні паперові книги», – переконана директорка Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
