У цей непростий період багато людей присвячують свій час волонтерству. Кожен у свій спосіб самовіддано робить неймовірні речі. Вони з усіх сил, і нерідко навіть понад свої сили, допомагають наближати перемогу України, воюючи на волонтерському фронті. Небайдужі українці почали об’єднуватися заради допомоги один одному. Так, від квітня у Сумській області працює волонтерська організація «Добробат». До регіонального осередку ГО відносяться два батальйони, зосереджені в Сумах та Ромнах. Знайомтесь: Вадим Лаврик – ініціатор створення роменського «Добробату» на Сумщині.
«Півтора місяця від початку повномасштабних воєнних дій у нашій країні ходив до військкомату, записувався до місцевої Тероборони. У розпачі від того, що в такий час нікому не потрібен, почав гортати інтернет, де й знайшов «Добробат». Зареєструвався. Я не вклинився в жодну з поїздок, ні до Сум, ні до Києва – все було постійно зайнято. Потім знайшов людину, яка формувала списки людей із Сум для поїздки в Охтирку. Зв’язався з нею, взяв контакти куратора київського «Добробату», дізнався, що потрібно для того, щоб самому організувати поїздку», – розповідає Вадим.
За допомогою звернувся до міського голови Ромен Олега Стогнія. Потрібні були автобус, пальне та люди. Вадим Лаврик зателефонував посадовцю у неділю ввечері, а вже в понеділок зранку в його кабінеті розповідав про свою ідею та бачення цієї поїздки.
«У вівторок голова громади виступив із зверненням до мешканців Роменщини. Паралельно наша місцева активістка Катя Капустіна виклала пост у себе на сторінці в Facebook. А у четвер 24 людини вже поїхали до Охтирки. Здебільшого у нас їздять місцеві, але є й з сусідніх сіл – з Хмелева, Довгополівки», – продовжує Вадим.
Волонтери – люди різних професій, яких об’єднує небайдужість до чужого горя
«З нами постійно їздять настоятель нашої церкви отець Вадим, очільник спілки ветеранів-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС Володимир Кущ – він у нас найстарший, 68 років. А наймолодшому учаснику 19 років. Вікова категорія дуже різна, головне – вони вміють тримати в руках молоток та кувалду, а ще мають бажання допомогти людям», – розповідає Вадим.
На рахунку Роменського будівельного батальйону 18 поїздок. За цей час зібрався постійний колектив з 15-18 людей. Є серед них і жінки.
«За цей час пережили дуже багато, стали родиною. Ми спілкуємось і поза поїздками, допомагаємо одне одному в повсякденному житті. До того ж до нас звертаються по допомогу й інші установи громади. Ми допомагаємо перекрити дах, були в Андріяшівці, Пустовійтівці, плануємо поїздку у Великі Бубни», – продовжує він.
Ми робимо свою справу без політики
Волонтерський проєкт «Добробат» націлений насамперед на допомогу простим людям.
«Ми допомагаємо розбирати зруйновані приватні будинки – це наш критерій, який ми обрали для себе. Ми їздимо без ДСНС, представників влади чи інших політиків. На відміну від наших колег-сумчан, ми не розбираємо магазини, державні установи – на це й так виділяються кошти з бюджету. Ми сказали: якщо не буде приватних будинків, то й їздити до вас ми не будемо», – зазначає волонтер.
Першою була Охтирка. Роменські «добробатівці» відвідали це місто разом із сумчанами. Далі були й інші постраждалі міста. З Тростянця по допомогу звернувся рідний брат чоловіка, чий дім постраждав від обстрілу. Сам власник загинув під час чергового удару, не добігши всього півтора метра до льоху, куди встигли заскочити його дружина та 14-річний син.
«Ми й зараз із ним товаришуємо, зідзвонюємося по декілька разів на тиждень. Він долучався також на розбиранні інших завалів у Тростянці, разом працювали», – мовить далі Вадим.
В останню поїздку до Тростянця з Ромен поїхали 8 людей, на допомогу до них підійшли 16 місцевих мешканців. Розбирали будівлю, яка постраждала від двох прильотів: перший був на початку березня, другий – за два тижні. Поряд більше жодної будівлі не зачепило.
Прилетіти може куди завгодно
Перед кожним виїздом будівельного батальйону місце обстежують працівники ДСНС, і тільки після погодження служби розпочинаються роботи. Безпеку таких поїздок гарантувати не може ніхто, адже повітряні тривоги на Сумщині по декілька разів на день сповіщають про небезпеку.
«Прилетіти може куди завгодно, навіть коли ми вдома займаємось буденними справами», – зазначає волонтер.
Хочеться, щоб влада більше комунікувала з людьми
Кожну свою поїздку роменські «добробатівці» планують заздалегідь, деталі обговорюють у спільному телеграм-чаті. Дуже хотілося б, щоб така комунікація була і в містах, куди вони вирушають, а в цьому має бути зацікавлена насамперед місцева влада. Варто лише кинути клич на сайті про те, що в допомогу їдуть волонтери, і тим самим згуртуватися заради спільної мети – швидше розгребти ті завали та допомогти людям.
«Завжди приємно їздити до Боромлі – от якби всі голови громад були такі. Він організував місцевих жителів, і вони разом з нами працювали пліч-о-пліч. До речі, в цьому місті з’явились інвестори, які допоможуть у відновленні покрівель, вікон і дверей десяти приватних будинків. Тож наступні наші поїздки сюди будуть не на руїни, а вже на відновлення», – відмічає Вадим Лаврик.
Волонтерська діяльність, не секрет, виснажує і морально, і фізично. Залишатися «в строю» волонтерських військ допомагають однодумці і бажання чимось допомогти людям.
«Дякувати Богу, наше місто не зазнало таких руйнувань, а те, що пережили інші міста, – справжнє горе. Ті, хто їздив з нами перші рази і зараз у строю, – основний кістяк нашого руху. Серед них є й власники магазинів, які залишають всі свої справи і їдуть допомагати іншим. Коли ж у них немає можливості поїхати, то відправляють свого працівника і сплачують йому за цей день зарплату. Багато хто з «диванних експертів» поширює чутки, що мер нашого міста платить нам зарплату 5 тис. грн, але це неправда. Ми допомагаємо абсолютно безкоштовно», – підсумовує Вадим.
Максим Яровий, волонтер:
«Я два роки прожив у Австралії, планував приїхати додому трохи відпочити і поїхати знову, але війна внесла свої корективи. Кожен має допомагати в міру своїх сил: хто вміє воювати – йдуть на війну, хто вміє будувати – допомагають своїми руками. Я для себе вирішив, що зможу взяти участь у волонтерському русі та допомогти розібрати завали.
Час від часу ми стикаємося з проблемою забезпечення пальним. Місцева влада надає допомогу, але ресурси у неї теж не безкінечні. Дякуємо їй за те, що постійно йде нам назустріч».
Влад Гирич – родом із Ромен, останні 8 років жив у Дніпрі. Коли почалася війна, лишився без роботи, в армії не служив через обмеження по здоров’ю. Хотів якось допомогти.
«Дізнався від друзів, що запустили роменський рух «Добробату» завдяки пану Вадиму, який також хотів зробити щось корисне і проявив ініціативу в організації руху. Я просто вирішив відчути все на власному досвіді: горе війни, розруху і енергію волонтерства, тому вирушив на малу батьківщину.
Після того активно їжджу разом із нашими хлопцями та дівчатами на розбори завалів. Паралельно з Максимом ведемо групу, робимо фото- і відеозвіти з наших поїздок».
Артем Ярошенко – нещодавно був у складі Роменського будівельного батальйону, а нині проходить навчання в десантно-штурмовій бригаді. Він пішов добровольцем захищати свою країну від російських загарбників.
Робити добру справу ніколи не пізно, тож якщо ви маєте бажання долучитись до волонтерського руху «Добробат», напишіть про це. Подати заявку та зв’язатись з ініціаторами роменського будівельного «Добробату» можна через їх телеграм-канал https://cutt.ly/uZJcaO0.
Разом переможемо ворога та відбудуємо країну!
Фото телеграм-сторінки Роменського будівельного «Добробату».
Тетяна Ярмоленко, Сумська область
11.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
