Вікторія Одусанво
26 жовтня у Грузії відбулись парламентські вибори. Найбільшою інтригою є протистояння між правлячою партією Грузинська мрія (ГМ), яка керує країною вже 12 років та проєвропейською опозицією. Перемога однієї зі сторін у цьогорічних виборах визначатиме зовнішньополітичний курс країни, зокрема перспективи євроінтеграції.
Обираючи між Євросоюзом та Кремлем
Попри гібридну агресію Росії, що супроводжується окупацію Абхазії та Південної Осетії, Грузія набула статус кандидата на членство в ЄС в грудні 2023 року. Станом на зараз, процес вступу Грузії до ЄС фактично поставлений на паузу через діяльність правлячої політсили Грузинська мрія. Невдоволення Брюсселя спричинило прийняття підконтрольним владі парламентом скандального закону про “Про прозорість іноземного впливу”, згідно якого організації, які отримають понад 20% фінансування з-за кордону мають проходити реєстрацію в органах влади (за аналогією з російським “Законом про іноземних агентів”). Також в планах “Грузинської мрії” закріплення статусу церкви як особливої інституції в рамках держави та прийняття законів, які можуть обмежувати права ЛГБТ-спільноти у майбутньому. Понад те, правляча партія Грузії висловила погрози позбавити опозиційних парламентарів депутатських мандатів.
В геополітичному вимірі політика грузинської влади спричиняє розчарування в Брюсселі. Європейські лідери дедалі частіше ставлять під сумнів можливість Грузії вступити до ЄС за умови продовження нинішньої політики Грузинської мрії. Напередодні виборів очільники зовнішньополітичних відомств 13 країн ЄС (Німеччини, Франції, Польщі, Бельгії, Данії, Естонії, Латвії, Литви, Люксембургу, Португалії, Фінляндії, Швеції та Чехії) оприлюднили заяву, в якій зазначили, що “Грузія не зможе стати членом Європейського Союзу, якщо уряд не змінить свій курс”.
Тіньовий “власник” ГМ – олігарх та експрем’єр Грузії Бідзіна Іванішвілі ще з весни поточного року почав звинувачувати західних чиновників у бажанні втягнути Грузію у війну з Україною для відкриття “другого фронту”. Через мережу підконтрольних змі він системно впроваджував в політичний дискурс країни старшилку про “партію глобальної війни”, яка за підтримки Заходу бажає втягнути Грузію у війну з Росією. Тож закономірно, що передвиборча кампанія кампанії ГМ була побудована на смислових конструктах, запозичених з антизахідної пропаганди Кремля.
Практичним виявом вірнопідданства грузинської влади перед путінським режимом є практика позасанкційних постачань товарів подвійного призначення.
Першим “результатом” дистанціювання Тбілісі від євроатлантичного вектору стало скорочення оборонної співпраці за ініціативи Заходу. Так, ще в липні сало відомо про замороження 30 млн євро на підтримку оборонного сектора Грузії з боку ЄС. Згодом США оголосили про перенесення на невизначений термін спільних військових навчань Noble Partner. Показово також, що в декларації Вашингтонського саміту Альянсу не міститься згадки про намір Грузії вступити до НАТО – вперше з 2008 року.
На тлі спроби грузинської влади зміцнити свої внутрішні позиції шляхом загравання з антизахідною риторикою та прихованого саботажу санкційної політики щодо РФ, жовтневі вибори поставили країну перед дилемою. Перемога опозиції в сьогоднішніх обставинах вбачається чи не єдиною можливістю зберегти євроінтеграційний курс країни і захистити досягнутий впродовж останніх років прогрес. Більшість опозиційних партій підписали “Грузинську хартію”, згідно якої зобовязались скасувати закони, що стали на заваді євроінтеграції Грузії. Враховуючи це, наслідком зміни влади в Грузії може бути посилення гібридного тиску Москви (наразі даний сценарій залишається гіпотетичним, оскільки може втілитись в життя лише у випадку успіху вуличного протесту).
Утримання влади в руках ГМ означає фактичну заморозку євроінтеграційного курсу Тбілісі, поглиблення розколу в суспільстві та радикалізацію протесту. Ціною дистанціювання із Заходом є збереження “режиму ненападу” з боку Москви, а також енергетичні та торгово-економічні дивіденди, які забезпечує сусідство з РФ.
Непереконлива перемога
Центральна виборча комісія (ЦВК) Грузії після опрацювання 100% бюлетенів оголосила, що за підсумками парламентських виборів «Грузинська мрія» набирає 53,9%. Прохідний бар’єр подолали чотири опозиційні сили: “Коаліція за зміни”, “Єдність – Національний рух”, “Сильна Грузія” і “Гахарія – За Грузію”. За версією офіційного підрахунку, сумарно опоненти влади одержали близько 37%. При цьому у великих містах – Тбілісі, Руставі, Кутаїсі та Батумі, як і на закордонних дільницях, ГМ зазнала поразки. Попри це, правляча партія отримала необхідну для кворуму більшість (76 місць).
Втім довіра до оголошених грузинською ЦВК результатів була підірвана декількома факторами:
Порушення виборчого процесу, які могли суттєво вплинути на результат. На понад третині дільниць були зафіксовані: вкиди, повторні голосування, відключення світла на дільницях та фізичний тиск на опозиційних членів комісій та інші технології “впливу” на результат. Міжнародні спостерігачі заявили, що вибори в Грузії були затьмарені тиском і залякуванням виборців. “Ми продовжуємо висловлювати глибоке занепокоєння щодо відступу демократії в Грузії. Проведення вчорашніх виборів, на жаль, є тому підтвердженням”, – заявив Антоніо Лопес-Істуріс Вайт, голова спостережної делегації Європарламенту.
Також сумніви щодо об’єктивності офіційних даних обумовлені суттєвим неспівпадінням фінального підрахунку з екзит-полами. У підсумку, розходження з двома опитуваннями, які проводились на замовлення опозиції, склало більше 10 пунктів.
Тож станом на 28 жовтня всі чотири опозиційні сили заявили про невизнання результатів виборів і анонсували масові протести. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі також не визнала результати парламентських виборів. “Я не визнаю ці вибори. Ці вибори не можуть бути визнані. Це те саме, що визнання входження сюди Росії, підпорядкування Грузії Росії,” – зазначила Зурабішвілі. За словами президентки, «грузинський народ став жертвою російської спецоперації».
Апетити Москви зростають
Поточний рік приніс суттєве потепління у відносини Москви та Тбілісі. Попри те, що після оголошення перемоги на виборах 26 жовтня грузинський прем’єр-міністр Кобахідзе запевнив про відсутність планів відновлення дипломатичних відносин з Москвою, дана обставина не заважає Кремлю загравати з Грузією.
Традиційним мотивом підтримки ГМ з боку Росії є “геополітичний імідж”. Лояльне керівництво Грузії – важливий актив Росії в геополітичному гамбіті Південного Кавказу, де після Другої Карабахської війни суттєво посилився альянс Туреччини та Азербайджану, а Іран активно демонструє амбіції, які розходяться з інтересами Кремля (до прикладу щодо питання Зангезурського коридору).
У військово-стратегічній площині зацікавленість Кремля в перемозі нинішньої влади Грузії спричинена значною мірою наміром “без зайвого галасу” розгорнути військово-морську базу в Абхазії вже в 2025 році (мета РФ – “заховати” військові кораблі Чорноморського флоту від атак українських водних дронів). Мовчазна згода ГМ на черговий кричущий акт агресії Росії проти територіальної цілісності Абхазії суттєво ускладнює міжнародно-правовий аспект реагування з боку України.
В сфері інформаційного протистояння із Заходом “бетонування” влади партії Іванішвілі також вигідне Москві. Аргументи, які російські пропагандисти використовували напередодні виборів, були спрямовані на дискредитацію ідеї побудови демократії в Грузії та потенціалу інтеграції до ЄС. Тож поразку “прозахідної” опозиції російська пропаганда конвертує в наратив про “слабкість та банкрутство” європейської ідеї на “пострадянському просторі”.
При цьому фальсифікації, які підривають легітимність виборів, грають на руку Кремлю. Критика західних лідерів на адресу ГМ та протести опозиції лише посилять дрейф Тбілісі до російських “берегів”.
Отож, вибори не принесуть Грузії безпеку у відносних з Москвою, яку Грузинська Мрія намагалась “продати” своєму виборцю. Росія планує нарощувати присутність в регіоні Південного Кавказу, тому заморозку європейського курсу правлячою політсилою в Кремлі сприймають як слабкість Тбілісі. Згортання євроінтеграції є не ціною, яку васал може заплатити за відносний спокій на кордонах, а прелюдією відновлення Москвою контролю над втраченою “імперською спадщиною”.
