У 2021 році Україна відзначає 130-річчя від Дня народження полковника Євгена Коновальця, який народився 14 червня 1891 року. До цієї дати команда Uchoose підготувала для читачів цикл публікацій про життя та боротьбу цього видатного військового і політичного діяча. Це друга частина з цього циклу, а першу частину ви можете прочитати тут.
Дуже важко підніматись після поразки, ще важче після зрад, які до них призвели.
Є. Коновалець, окрім того, що був патріотом і рішучою людиною, також був військовим професіоналом. Тому єдине, мабуть, що бустило полковника на той час, це бажання витягнути якомога більше своїх побратимів та українських вояків із таборів для військовополонених і залучити їх до нової ітерації боротьби за незалежну Україну.
Отже, початок 1920 р. Поляки продумують нову стратегію наступу на Київ. Українські інтерновані військові отримали статус “вояків заприязненої держави”. Коновалець отримує дозвіл на виїзд за кордон і відправляється у великі табори з інтернованими українськими військовими від Італії до Чехословаччини, щоб організувати їх в одну чи дві українські дивізії, які з боку Одеси допомагали б полякам відбити Київ у більшовиків. Паралельно поновлює зв`язки з німецькими та австрійськими офіцерами, з якими воював пліч-о-пліч у часи Першої світової війни.
У політичних колах України була така диспозиція.
Євген Петрушевич – Верховний Зверхник Галичини (так галичани придумали, як замінити слово “диктатор”, щоб нікому не пекло одне місце) через Денікіна намагається зблизитись з Антантою. Дається йому це рівно ніяк. Потім Петрушевич, взагалі, вдариться в москвофільство і навіть найме кілера, який мав убити Коновальця, але служба безпеки його швидко вистежила, а розпропагандовував його сам Є. Коновалець.
Деякі політичні кола УНР закликали об’єднюватись з більшовиками і йти на Галичину.
Петлюра ж, перебуваючи у Варшаві, планував спільний похід із поляками на Київ.
Тобто відбувалась що? Правильно, класична Україна. Як можна було всерйоз сприймати такі політичні фракції і про щось з ними домовлятись? Тому сталось, те що мало статись. Польща та Радянська Росія уклали Ризький мирний договір, за яким територію України було поділено між цими державами. До Польщі відійшли українські території по Рівне на півночі і кордон проходив по р. Збруч, в Тернопільській області.
Які висновки зробив після цих подій Коновалець? Що українське стрілецтво має бути четвертою силою, яке не буде підпорядковуватись жодному з наявних політичних проводів і буде організовувати свою діяльність на звільнення всіх українських земель від польської окупації.
І тому 30 липня 1920 року в Празі відбувся з’їзд українських провідних комбатанів перших визвольних змагань всіх армій, на якому під керівництвом Євгена Коновальця було проголошено про створення УВО – Української Військової Організації. Її було створено нелегально на західноукраїнських землях, які відійшли до Польщі, статус яких остаточно ще не було визначено в міжнародній політиці. Перший з’їзд УВО відбувся вже в серпні 1920 року. На ньому ухвалили низку важливих постанов, які були спрямовані на те, щоб усунути різницю між галичанами та наддніпрянцями. Також на цьому їзді затверджується непорушний принцип соборності всіх українських земель. Всі партії на західноукраїнських землях (ЗУЗ), які не вливались в УВО, визнавались колаборантами з польським урядом і підлягали знищенню. Січові стрільці формували ідеологічно-пропагандивний напрямок в організації, частини УГА (6 Рава-Руська бригада) і армії УНР були бойовим та організаційним її елементом.
У вересні 1920 у Львові створюється тимчасова Начальна Колегія УВО (О. Навроцький, М. Матчак, Я. Чиж, Ю. Полянський і В. Целевич), яка з приїздом з-за кордону полковника Є. Коновальця (20.07.1921) прейменувалася на Начальну Команду (НК) на чолі з Є. Коновальцем і шефом штабу полковником Ю. Отмарштайном. УВО складалась з організаційно-кадрової, розвідної, бойової та пропагандивно-політичної референтури. Основною територією діяльності УВО була Галичина, яку було поділено на 13 військових округів, округи на повіти з округовими та повітовими командирами (всього 58). НК мав окремий зв’язок з кожною командою. До осені 1922 року відбулось уже три нелегальні конференції у Львові, де був фактично центр УВО. Діяльність УВО в УСРС розробляв Ю. Отмарштайн, шеф штабу УВО. Практичну роботу втілював Ю. Тютюнник.
За межами України УВО утримувала експозитури під різними назвами. Найважливіші в Чехословаччині (Крайова Команда), в Берліні (Закордонна делегація УВО), у Данцигу, в Литві. Також були гуртки УВО за океаном. Всі ці експозитури ставили собі за завдання легалізацію членів УВО за кордоном, підтримку зв’язків з політичними та військовими колами інших країн, фінансування, закупку та транспортування зброї, літератури, організацію вишкільних курсів.
Одним словом, Коновалець остаточно переконався, що досягти хоча б якогось результату можна лиш чітко структурувавши всі українські рухи за незалежність, підпорядкувати їх єдиному проводу, вишколити їх, в першу чергу, політично (провід) і військово (бойові частини), налагодити якісну пропаганду для населення на території своєї діяльності. Намагались все робити без зайвої драми, срачів та непорозумінь. Не хочеш? Не вмієш? Боїшся? Страшно? Нема питань, прошу пана до екзилу.
Але, якщо ти створюєш свій окремий рух з отаманами, вождями та “експертами”, ЯКІ ТОЧНО ЗНАЮТЬ ЯК ТРЕБА РЯТУВАТИ ГАЛИЧИНУ? Тоді ти, як мінімум, повинен усвідомлювати наслідки таких своїх недалекоглядних дій.
Однією з найперших жертв УВО був Сидір Твердохліб, український поет, громадсько-політичний діяч, а також лідер Української Хліборобської Партії (УХП). Оскільки міжнародний статус Галичини був не врегульований, більшість українських громадян саботували вибори та призов до польського війська. Цього ж бойкоту дотримувались майже всі українські політичні партії. Але УХП відмовилась підтримувати цей бойкот і своєю участю у виборах до польського сейму 1922 р. фактично визнавала польську владу в Галичині. А тому після одного з мітингів, на яких виступав Твердохліб, він був розстріляний двома бойовиками УВО зі Львова, яких польська поліція так і не змогла ідентифікувати. З цього вимушеного атентату фактично починається діяльність УВО проти галицьких колаборантів.
Також не вдалося уникнути і внутрішніх розколів в організації. Після першої хвилі вбивств та саботажних акцій членами УВО, на них почалось справжнє полювання з боку польської поліції. Євген Коновалець та частина Начальної Команди змушені були покинути Галичину. Конференція на початку зими 1923 р. в Данцигу вирішила створити нову НК в Берліні та Крайову Команду у Львові. Тоді ж УВО остаточно відмежовується від ЗУНР. Чому? Тому що Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич РАПТОВО вирішив боротись проти Польщі за допомогою більшовиків. Але більшовики були ким завгодно, тільки не ідіотами. Тому однією з умов їхньої допомоги була вимога, щоб УВО повністю була підконтрольна Петрушевичу, а Коновальця було усунуто. Бажано фізично. Відбувся перший внутрішній розкол, в якому перемогла НК УВО на чолі з Коновальцем. Деякі пробільшовицьки налаштовані опозиціонери стали жертвами з боку своїх колишніх зраджених спільників.
Десь приблизно так і постала військова організація найбільшої бездержавної нації в Європі, яка згодом трансформується в ОУН і покаже такі захмарні результати в таких умовах, що, відверто кажучи, в історії підпільних рухів не відразу знайдеш хоч якийсь аналог. Але, як говорить нам стара військова приказка, що геройство з’являється там, де відсутній військовий професіоналізм, так само і така організація постала як наслідок відсутності власної держави. Тоді ще ніхто не розумів, що краще тримати джина українського націоналізму, як мінімум, в союзниках, ніж намагатись з ним боротись і заганяти його назад в пляшку (підпілля). В кінці цієї історії взаємопоборювання українці і поляки втратили мільйони життів своїх співвітчизників, свою державність, свою історію і як наслідок отримали примарні шанси на нормальне майбутнє, будучи фактично економічно, політично та культурно обезголовленими мечем більшовицького білого блукача. І плоди цієї катастрофи поляки меншою – українці більшою мірою, пожинаємо досі.
Далі буде…
Автор: Дацко Віктор, редактор сторінки історичного ютуб каналу «Історія без Міфів».
