У Миколаєві незвичний експеримент, учасниками якого разом з місцевими журналістами стали лідери самоврядувань Естонії та України, мав продовження. За півтори години – стільки тривало «Інтерв’ю у вузькому колі» – медійники взнали секрет естонського економічного дива, що означає подзвонити міністру, та як ринок землі в Україні відкрив скриньку Пандори.
Гостей з Балтики запитали: «Як вступ до ЄС вплинув на динаміку розвитку естонських міст?».
«Ми дуже багато встигли зробити до цього. Інакше б нас не прийняли», – каже колишній мер міста Вільянді Андо Ківіберг, маючи на увазі те, що до 2004 року в країні було проведено багато реформ.
Але був ще один фактор – наближення до розвинених країн півночі Європи. За словами мера міста Нарва Катрі Райк, у той час навіть жартували: «У кожного естонця свій особистий фін». Скандинавам стало легше приїжджати до Естонії, інвестувати в бізнес. З іншого боку, естонці почали активно їздити в ці країни та вивчати, як працюють їхні муніципалітети.
«Естонія не дуже багата на корисні копалини, і тому добробут залежить від того, що ти можеш робити з толком. У дев’яності роки потрібно було швидко перебудовуватися. Росія, незадоволена нашим відділенням, продавала газ в півтора рази дорожче, ніж Німеччині. Щоб витримати, економіку країни було потрібно розгорнути на 180 градусів, і цей процес був болючим для більшої частини населення. Особливо постраждали літні люди. Цей шок тривав до п’яти років, і ми вижили. Після цього почався підйом», – зазначає Ківіберг.
Відносини Таллінна і Брюсселя це передусім бюджет об’єднаної Європи. Велика його частка йде на підтримку сільського господарства, і Естонія, до речі, також отримує ці дотації. Однак, другий за значимістю рядок – це фінансування так званої політики регіональної єдності. Йдеться про вирівнювання відстаючих регіонів. Одними з одержувачів цих коштів є муніципалітети.
Звісно, ніхто не сидить і не чекає на гроші. Потрібно самім ініціювати діалог, запрошувати в гості членів парламенту, переконувати – в цьому одна з функцій місцевого самоврядування.
«Я можу легко зателефонувати декільком міністрам, – визнає Ківіберг, – і це не телефонне право. Ми – маленьке суспільство. Один одного знає. З кимось разом навчався, з кимось працював, з кимось жив по сусідству».
Колега його підтримує: життя показує, що співпраця – найважча форма роботи, але найуспішніша.
Зараз, коли рівень життя естонців значно виріс, ЄС змінює пріоритети в підтримці країни. Інфраструктура виходить на другий план. Європа, звертаючись до Естонії, каже: більше не вкладаємо гроші в бетон, вкладаємо в людей – у підвищення їх професійної кваліфікації, перенавчання, отримання нових навичок.
Про необхідність нових знань говорить і Катрі, відповідаючи на питання: «Як муніципалітет може вплинути на залучення інвесторів?».
«Раніше держава шукала регіонам іноземних інвесторів. Потрібно було перезавантажити підприємства, що дісталися в спадок від Радянського Союзу. Минув час, і тепер естонці в змозі самі запустити з нуля промислове виробництво. У країні з’явилися перші мільярдери. Але завжди потрібно щось вчити. У вас завтра зустріч з великим шведським інвестором – потрібно збагатити свій словниковий запас», – таких прикладів мер Нарви може навести чимало.
Наскільки місцеве самоврядування в Естонії впливає на ситуацію з безпекою у містах і як взаємодіє із поліцією? – поцікавились журналісти.
Безпека – то дуже коштовна річ, пояснили гості. Це занадто великі витрати, які може дозволити собі хіба що столиця. За громадську безпеку у міській управі Нарви, наприклад, відповідає маленький структурний підрозділ, в якому працюють лише 3 людини. Вони перебувають на зв’язку з поліцією, допомагають їй, організовують взаємодію.
Щодо Таллінна, то там дійсно працює муніципальна поліція Таллінна. Вона має назву Tallinna Munitsipaalpolitsei Amet MUPO. До її складу входять чотири відділи: розвитку і обслуговування, у справах реєстрації, по здійсненню виробництва, патрулювання та охорони.
Рішення про створення MUPO було прийнято міськими зборами ще у 2003 році, і на початку нова структурна одиниця у складі місцевого самоврядування діяла як частина пожежно-рятувального департаменту. Згодом перетворилась у самостійний департамент, а в 2014 році з набранням чинності закону про охорону правопорядку, підрозділ муніципальної поліції отримав статус правоохоронних органів місцевого підпорядкування.
Чи влаштовує містян діяльність муніципальної поліції Таллінна – треба спитати в них самих. Формат цієї роботи іноді сприймається незвично. Як то патрулювання на велосипедах. Час від часу міські поліцейські проводять рейди на офіційних пляжах Таллінна, і нагадують відпочиваючим, що на цій території заборонено перебувати з тваринами, а також вживати алкоголь.
Від того життя у місті не може стати більш небезпечним. У будь-який час будь-де може статись трагедія, яку попередити неможливо. І це добре знає Андо Ківіберг. 27 жовтня 2014 року він запам’ятає надовго. В цей день 15-річний учень школи Паалалінна однойменного району міста Вільянді застрелив з пістолета свою вчительку німецької мови. Вона померла на місці події, а учня, який до цього вкрав пістолет батька, затримали поліцейські.
Це був перший і до поки єдиний подібний випадок у спокійній Естонії. Не дивно, що на нього відреагувала вся країна. Тодішній президент Тоомас Хендрік Ільвес звернувся до співвітчизників: «Будемо вчасно помічати і вчасно діяти. Чи не пропустимо жодного випадку нерозуміння, гніву, гіркоти, фізичного або психічного насильства, печалі. Будемо говорити один з одним, підтримувати один одного, допомагати один одному».
Того дня мера Андо Ківіберга у Вільянді не було у місті – він повертався з Норвегії, де був у відрядженні. Перше, що зробив – наказав терміново скликати кризовий комітет. Сьогодні він вчить інших тому, як діяти в таких ситуаціях і на чому будувати кризову комунікацію.
Українські журналісти не могли не запитати про корупцію. Чому Естонія свого часу її перемогла, і що може порадити нам?
Естонці кажуть, що в цьому питанні дуже багато залежить від лідерів. Від того, яку систему цінностей вони захищають. Але цей процес має і зворотну силу. Рух проти хабарів одночасно має виходити від народу. І тут важко переоцінити роль медіа.
Говорячи про це, Ківіберг нагадав нещодавній скандал, в який потрапив спікер парламенту Юри Ратас.
Ця історія розпочалась з публікації у виданні Eesti Ekspress. В ній йшлося про представницькі витрати, які не відповідали загальноприйнятим нормам.
“Чи дозволено прем’єр-міністру вечеряти за 1300 євро в ресторані на мисі Пядасте з трьома політичними радниками? Чи нормально платити тисячу євро за харчування і напої під час поїздки на острів Абрука? Чи обґрунтована купівля пляшок джину і тоніка “на дорогу”? Цілком нормально за гроші Держканцелярії, тобто платників податків відправляти лікарю квіти в знак вдячності?” – такі питання політикам поставив журналіст.
Отак реагують на дії можновладців в розвиненій і заможній країні. Україна теж може стати такою, впевнені гості. Для цього треба впоратися зі своїми перешкодами. І зробити це рішуче.
У вузькому колі з керівниками громад Миколаївщини відчуваєш себе інакше. Вони не говорять про дотації від ЕС, потужних інвесторів, якість сиру у шкільних їдальнях. Їх увага здебільшого сфокусована на одному – як навести порядок із землею, адже з 1 липня ринок нарешті відкрився, і земельні ділянки сільськогосподарського призначення зможуть купувати звичайні громадяни України.
Здавалось місцеві громади мають тільки радіти від цього. В кожній з них чули прогноз міністра аграрної політики і продовольства Романа Лещенка про те, що вартість одного гектара складе близько 2 тисяч доларів США. Ще у лютому в одному з інтерв’ю він сказав: «Купівля землі – сьогодні більш вигідна транзакція, ніж купівля однокімнатної квартири в Києві. Сьогодні в Україні немає земель сільськогосподарського призначення, які не обробляються. Навіть на пісках в Житомирській області у нас люди обробляють землю, бо це високомаржинальний прибутковий бізнес».
Однак, реальна ситуація поки що інша. За місяць в Україні було укладено тільки 2 тисячі угод, а в Миколаївській області площа земель, щодо яких зареєстровані правочини, на сьогодні складає лише 24 гектари. Чому так? Журналісти шукали відповідей у керівників місцевих громад. Ті були відверті.
Голова Братської громади Неля Собко: «Це так роздули, що нам передали так багато повноважень. Землі фактично немає. Земель запасу, як таких – мізер. Земля до нас була роздана: на 23 років, на 45».
Голова Прибузької громади Олена Щербина: «Земля передана нам за актом, але вона все ще «дерибаниться». Ми все ще стверджуємо технічні документації по ділянках, які були роздані. Вони потоком йдуть до нас на сесії. Тому інвентаризація не вирішує всі питання. Ми на одній із сесій прийняли рішення провести земельний аудит. Так, ми знаємо, де які балки, де яка земля. Але є такі фермерські господарства, які переорюють або використовують землю не за її цільовим призначенням. Тому, для того, щоб все привести в рамки законності, ми зараз замовляємо аудит земельних ділянок, щоб все оприлюднити перед громадою і на підставі цього наповнювати бюджет. Так, інвентаризація дорожче, а аудит – дешевше».
Той емоційний запал, з яким лідери громад говорять про проблеми, свідчить про їх об’єднану позицію, що само по собі є кроком вперед. А ось щодо відсутності досвіду говорити перед вільним мікрофоном, то він з часом прийде. Головне, що керівники громад вболівають за долю реформи місцевого самоврядування, і це відчувається.
Не всі проблеми об’єднують, адже у кожної громади своя специфіка. Взяти наприклад Коблівську. У зоні відпочинку щорік після дощів на вулицях стоїть вода. Що з цим робити?
Секретар громади Світлана Талоха пояснює, що проблема передалась у спадщину від Березанської районної адміністрації ще з тих часів, коли територія зони відпочинку не входила в межи населеного пункту.
«Через хаотичну забудову, яка спричинена власниками земельних ділянок і тими службами, які видавали на це дозвіл, була знищена інфраструктура колишнього Молдавського об’єднання. Комунальні служби викачують воду, але куди її дівати? Власники баз відпочинку не дають це зробити в себе, в море не дозволяється. Доводиться вивозити, а це економічно невигідно. Поки шукаємо вихід з цієї ситуації», – відповідає вона.
І все ж таки, зона відпочинку Коблево, яка згодом має отримати статус курорту – візитівка територіальної громади. Кожному самоврядуванню є чим пишатись. В Братській громади кажуть: ми пишаємось своїми людьми, які люблять працю. А ще у громаді родючі чорноземи.
«Ми відкрили нову локацію – Серце Братського. Багато було навколо цього і позитиву і негативу. Доводилось чути: краще б робили дороги, ніж Серця повибудовували. Але на все свій час. Люди зрозуміють, що починати треба з найменшого. Все вдасться», – впевнена голова громади Неля Собко.
«А в нас є те, чого немає у інших, – переймає естафету представлень громад її колега з Прибужжя. – Це пам’ятки історії. Одні люди подорожують Норвегією, аби милуватись природою, а ми кажемо: не їдьте туди, їдьте у нашу Богданівку. Тут на правому березі Південного Бугу ще працює паром. А на території Прибузької сільської ради зберігся неймовірний комплекс 18 століття. Це комплекс споруд пана Мартиновського. Вони з’єднані підземним переходом і виходять до річки».
Один з журналістів запитує, чи вдається заробляти на залученні туристів?
Олена Щербина зізнається, що туризм поки на початковому рівні, хоча він один з пріоритетних напрямків розвитку нашої громади:
«Зараз ми проговорюємо можливість створення у нас наметового табору для дітей. Коли ми були дітьми, кайф отримували від того, що йде дощ, а ми в наметах. Зараз, на жаль, батьки занадто опікуються дітьми. Крім того, закінчується будівництво мостового переходу між Богданівкою і Костянтинівкою. Це відкриє нам додаткові можливості запрошувати туристів. Відтак, отримувати від цього дохід».
Півтори години, перехід від одних спікерів до інших, можливість відчути себе більш спокійно у вузькому колі і отримати максимум інформації – такий він, новий формат, запропонований Українським кризовим медіацентром разом з Естонським центром Східного партнерства.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.
