СРСР разом із Німеччиною несуть відповідальність за початок Другої світової війни. Так вважають 56% українців, – свідчать результати опитування Фонду демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва.
Історичні факти підтверджують правдивість цього твердження. На початку війни СРСР виглядав не меншою загрозою, ніж Німеччина. Розділивши з Гітлером Польщу, Сталін захопив країни Балтії і вдерся у Фінляндію, яка чинила відчайдушний опір, викликавши захоплення вільного світу. Захоплювалася фінами й майбутня авторка «Пеппі Довгапанчоха» Астрід Ліндґрен. У сусідній із Фінляндією Швеції радянська загроза відчувалася особливо. У своєму щоденнику за 3 жовтня 1939 року Ліндґрен так описує своє бачення того, що відбувалося: «Саме Росія має найбільше зиску від цієї війни. Коли Німеччина розчавлює Польщу, Росія заходить маршем і отримує свою частку, і то чималу. Припускають, що німці не дуже задоволені подібною ситуацією, але змушені зберігати своє обличчя. Росія висуває балтійським країнам одну вимогу за іншою – і отримує все, що забажає».
Трохи згодом, 14 жовтня, коли в Кремлі Фінляндію ще переконували здатися без бою, невідворотність біди ставала для шведів дедалі очевиднішою: «Ми думаємо, що дуже скоро тут розпочнеться загальна мобілізація. Ларс приніс зі школи список необхідних для можливої евакуації речей…»
Шведи цілком небезпідставно вважали, що на Фінляндії Москва не зупиниться. Тому звістка про бомбардування Гельсінкі 30 жовтня 1939 року дуже налякала Астрід Ліндґрен. «…Росіяни хочуть битися навіть попри те, що вся світова спільнота проти них. Я не пригадую такого чорного дня!» – пише письменниця.
У книзі «І розверзлося пекло… Світ у війна 1939 – 1945 років» історик Макс Гейстінґс пише, що «британці та французи розглядали дії Сталіна як ще одне свідчення радянсько-німецької співпраці хижаків… союзники активно обговорювали можливі англо-французькі експедиції у Фінляндію». Тобто західні союзники не виключали пряме військове зіткнення з СРСР як союзником Німеччини і таким самим агресором, як вона.
І тут варто нагадати, що нічого несподіваного в агресії СРСР не було. Адже вся суть більшовицької політики зводилася до того, аби зробити якомога більше зброї і загарбати якомога більше територій. Це в них називалося «світовою революцією». 5 травня 1941 року Сталін сказав: «Ми до якогось часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони у наступ. Забезпечуючи оборону нашої країни, ми зобов’язані діяти саме так».
Зрештою, у 1945 році Сталіну таки вдалося розширити імперію на Захід, адже з половини Європи «визволителі» йти не захотіли. Розгромивши нацистів, більшовики ніби отримали в очах світу виправдання окупації Центрально-Східної Європи. Величезна несправедливість Другої світової в тому, що ціною мільйонів життів радянських солдатів Сталін купив для СРСР індульгенцію за вчинені раніше звірства та образ невинної жертви. Цим і понині користується уже путінська Росія.
АНДРІЙ КЛИМЧУК
Український кризовий медіа-центр
