Новий випуск спеціального проєкту Українського кризового медіа-центру «Кава з Трощинською» став інтелектуальною розмовою про глибинні політичні, соціальні й філософські зрушення у світі. В ній взяли участь професор КНУ імені Тараса Шевченка, філософ, публіцист та перекладач Вахтанг Кебуладзе та журналістка, медіаменеджерка Тетяна Трощинська. Вони торкнулися таких складних і водночас актуальних тем, як технофашизм, нові “ліві” й “праві”, феномен трампізму, криза ліберальної демократії, а також ставлення Заходу до війни в Україні.
Кебуладзе почав діалог з роздумів про темп змін у сучасному світі. За його словами, нинішній час здається надто стрімким і хаотичним, особливо для тих, хто виріс у застиглому і тоталітарному СРСР.
«От я пам’ятаю своє дитинство і юнацтво, це було відчуття такого абсолютно, при тому аж ніяк не заспокійливої, а такої безпорадної і безперспективної застиглості. Та стабільність була жахлива. Це стабільність концтабору, стабільність великої в’язниці на ім’я Совєтський Союз. Може тому нам, людям, які народилися і виростали в Совєтському Союзі, ці часи здаються надто швидкими, надто мінливими. Втім, знов-таки, якщо подивитися на історію наших земель, то тут завжди відбувалися жахливі, але водночас доленосні події для всієї історії, а може й для всього світу. Невипадково Тимоті Снайдер назвав наші землі «Bloody Lands» (криваві землі)», – зауважив філософ.
Тетяна Трощинська звернула увагу на те, що злочини комунізму досі не були засуджені в Європі так, як злочини нацизму. Цей моральний пробіл створив підґрунтя для зростання симпатій до лівих політиків і популістських ідей. Співрозмовник погодився: хоча агресивна ностальгія за комуністичним минулим уже менш популярна, тим не менше нові ліві ідеї зараз досить поширені серед молоді.
Однак, на його думку, стара дихотомія “ліві–праві” вже не працює. Вона належить до XX століття і не відображає складності сучасних ідеологічних конфігурацій.
Частину розмови відвели обговоренню того, що відбувається у політичному житті Сполучених Штатів Америки. Трампізм – чи можна його називати новою політичною релігією?
«В мене є велике сподівання, що все ж таки найпотужніша, найбільша, найуспішніша на сьогодні ліберальна демократія все ж таки буде врятована. Ще один момент. Для нас, людей, які виростали в тоталітарному суспільстві, для нас будь-які кризи відразу сприймаються як загрози, – відповів Вахтанг Кебуладзе. – Для вільного світу кризи – це, зрештою, нормальна ситуація. Тому що ринок коливається, політичні спектри коливаються, життя стає кращим, потім трохи гіршим, потім знов покращується. Тобто, в принципі, кризи, які не руйнують суспільство, які не руйнують ліберальні демократії, вони притаманні цим суспільствам. І тому я дуже сподіваюся, що загроза Трампа трохи перебільшена. А може, в чомусь він загроза, а в чомусь він, не бажаючи того, може спричинитися і до якихось позитивних сценаріїв».
А от те, що викликає особливе занепокоєння, це явище, яке він обережно називає “технофашизмом”. Хоча філософ визнає, що термін може бути неточним, сутність проблеми полягає у появі нової ідеологічної тенденції, яка поєднує культ технологій, авторитаризм та нібито “нейтральну” елітарність.
Кебуладзе звертається до класичного ліберального мислителя Карла Поппера, автора праці «Відкрите суспільство і його вороги». Поппер критикував так звану філософію “оракулів” — Платона, Гегеля, Маркса — які претендували на абсолютну істину. Саме з таких філософій, на думку Поппера, і виростають тоталітарні ідеології. Технофашизм, в очах Кебуладзе, є новітньою загрозою у цьому ряду. Його небезпека полягає у тому, що він маскується під “раціональність”, “ефективність”, “технологічний прогрес”, тоді як насправді може закладати підвалини нового авторитаризму, де влада буде сконцентрована не в руках народу, а в алгоритмах, закритих клубах технократів і бізнесменів-месіаністів на кшталт Ілона Маска.
Одне з ключових питань, порушених у розмові — чи здатен Захід побачити в Україні не об’єкт допомоги, а повноцінного партнера. Кебуладзе вважає, що така перспектива залежить не лише від Заходу, а й від здатності самої України артикулювати свою суб’єктність і цінності.
