У результаті різкого падіння вартості російського рубля, падіння світових цін на енергоносії і все більш імовірної можливості довгострокової економічної кризи російські лідери, здавалося б, пом’якшили свою риторику щодо України. Російські високопосадовці, такі як міністр закордонних справ Сергій Лавров, підкреслили, що виснажені війною Донецька та Луганська області повинні залишатися в складі єдиної України. Крім того, Кремль відступив від вимог до Києва «федералізувати» свою країну і виступає за надання регіонам великої автономії. Така пропозиція політичної конфігурації України була вимогою Кремля з самого початку конфлікту, адже тоді Москва отримала б додатковий вплив на східні регіони України, коли справа доходить до можливого сходження України зі шляху європейської інтеграції.
У недавньому інтерв’ю «Інтерфаксу» Лавров заявив, що східний регіон Донбас повинен залишатися у складі України. Він висловив надію, що політика Києва зміниться на «діалог з Донбасом і на узгодження домовленостей, які забезпечать рівноправне, шанобливе проживання в Україні всім її громадянам з усіх регіонів». Пізніше того ж тижня, коли сумнівні економічні позиції Росії коливалися на межі гострого колапсу, тон Лаврова ще більше пом’якшився. «Ми не пропонуємо федералізацію [України] чи автономію», − сказав Лавров в інтерв’ю французькому телеканалу France-24. − «Це мають вирішити самі українці».
Хоча зменшення акценту на федералізації України є помітною зміною в промовах Лаврова, новий тон Москви не слід розглядати як зовнішньополітичний переворот, який деякі спостерігачі на Заході вже обережно святкують. Держсекретар США Джон Керрі зазначив, що санкції проти Росії може бути скорочено або скасовано в повному обсязі в найближчому майбутньому, якщо дії Путіна в Україні зміняться. Тим не менш, невелика зміна агресивного тону Кремля не є рівносильною істотній зміні в політиці.
Заява Лаврова, що неспокійні східноукраїнські регіони повинні залишатися у складі країни, фактично була кремлівською стратегією від самого початку. Густонаселений, але економічно залежний Донбас вже давно був протилежністю в основному проєвропейським західним і центральним регіонам. Старше та консервативніше населення Донбасу давно плекає радянську ностальгію, а не європейську інтеграцію. Регіон слугував розсадником політиків, мережа підтримки яких сягає провладних кіл глибоко в Російській Федерації. Особливо після анексії значною мірою проросійського Криму Росії необхідно було, щоб Донбас залишався українським для того, щоб мати можливість підривати політичну та економічну систему України зсередини. Донбас є економічно залежним від трансфертних платежів з Києва задля підтримки неконкурентоспроможної і занепадаючої пострадянської промисловості регіону. Росія не мала наміру фінансувати економіку Донбасу навіть до руйнування його інфраструктури в ході нинішнього конфлікту. Замість того, щоб підтримувати явне відокремлення від України, Росія намагається зберегти своїх повірених у регіоні, щоб примусити Україну до федералізації, а згодом заблокувати внутрішні реформи та європеїзацію.
Хоча заяви Лаврова про відмову від ідеї федералізації України, безумовно, є зміною тону, існує кілька причин, чому Заходу слід скептично ставитися до примирливих намірів Росії. У той час як руки Росії зв’язані через різкий економічний спад, крім балачок майже немає доказів того, що політика Кремля щодо України змінилася. Немає і доказів того, що підтримка Росією своїх повірених на Сході України зменшилася. Навпаки, проросійські лідери кажуть, що будуть боротися за розширення території. У той час як Україна контролює близько половини території Донецької та Луганської областей, обидві самопроголошені республіки ніколи не соромилися стверджувати, що вони планують взяти під свій контроль весь Донбас, якщо не більше. «На переговорах [у Мінську – УКМЦ] ми будемо наполягати на розширенні кордонів ДНР до кордонів Донецької області», − сказав Денис Пушлін в інтерв’ю російському державному інформагентству «РИА Новости».
Більш того, твердження Лаврова, яке виступає за мирне вирішення спірних питань, про відмову від вимог федералізації України супроводжується іншими агресивними заявами Кремля. Лавров нещодавно заявив про можливість переміщення стратегічного запасу ядерної зброї до анексованого Криму. Запропонований крок не несе абсолютно ніякого стратегічного значення, грубо порушує норми міжнародного права та може звести нанівець взаємовигідний договір СНО-III з США щодо скорочення ядерного озброєння. Такі дії мають на меті лише протидію міжнародному співтовариству і потенційно можуть призвести до появи нових санкцій проти Росії з боку Сполучених Штатів або Європейського Союзу. Сам факт, що Росія запропонувала такий безрозсудний та провокаційний розвиток ситуації ще й у тяжкі часи для економіки, є чітким сигналом небажання Росії знайти спільну мову зі своїми західними партнерами.
Замість цього, здавалося б, більш примирлива позиція Москви щодо України є лише стратегією, щоб виграти час та захистити Росію від додаткових санкцій в часи різкого падіння російської економіки до кризового рівня. Жорсткий контроль Росії над Кримським півостровом лише призвів до нових санкцій зі сторони Заходу, націлених на окремих осіб в Криму та Росії, та різкого зменшення іноземних інвестицій у ключові галузі промисловості. На додаток, Конгрес США нещодавно прийняв «Акт на підтримку свободи в Україні», який дає президенту Обамі повноваження постачати зброю українській армії та розширити санкції. Хоча президент чітко дав зрозуміти, що на даний момент не має наміру постачати Україні зброю, загострення військових дій на Сході України може призвести до рішучішої відповіді Америки.
Міжнародному співтовариству не слід піддаватися обману через нерішучі промови та новий підбір слів. Росія ніколи не планувала приєднати Донбас чи дозволити його відділення від України. Більш примирливі заяви Кремля щодо політичного складу України спеціально розроблені, щоб виграти час та захистити Росію від нових санкцій, поки її економіка у слабкому стані. Крім риторичних промов, що компенсуються іншими агресивними заявами, майже немає підстав вірити, що тактика Росії щодо України змінилася. Враховуючи конкретні докази протилежного, Москва все ще хоче бачити в Києві слабкого, роззброєного і поступливого сусіда, який нездатний провести складні реформи, а, отже, не цікавить Європу для тіснішої економічної інтеграції.
Кріс Даннет, Український кризовий медіа-центр
