12 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбулося обговорення «Взаємодії візуального мистецтва і війни: український вимір». УКМЦ ініціює обговорення та запрошує митців, культуртрегерів та знавців мистецтва для того, щоб з’ясувати, що означає повномасштабне російське вторгнення для українських художників, чи стало більше соціально ангажованого мистецтва; український художник має залишатися спостерігачем подій, що відбуваються чи брати активну участь в обороні та волонтерстві. Відео доступне в онлайн форматі.
Давид Чичкан, рисувальник, автор об’єктів та інсталяцій, зазначив, що багато митців та мисткинь інструменталізують тему війни, намагаються звернути на неї увагу. Прикметно, це якісний продукт, не примітивний пропагандистський плакат, а рефлексивний, підкреслив спікер.
«Війна застала мою персональну виставку у Львові «Стрічки та трикутники» про нову Україну, низка робіт присвячена захисницям та захисникам України реальної та моєї уявної. Після 24 лютого я продовжив малювати лівих активісток та активістів, які стали бійцями та пішли на війну – в ЗСУ та територіальну оборону. Таким чином я роблю пропаганду на європейську аудиторію: українці – це не те, що вони дивилися на пропагандистських каналах; за Україну воюють євреї, феміністки, ліві, ЛГБТ. Так я віддаю данину своїм товаришкам та товаришам і доношу ідею, що українське суспільство не таке просте, як здається. Показую, що ліві – друзі, а не вороги», – зазначив Давид Чичкан.
«Я – лівий і бачу Росію як імперіалістську державу. У нас сильна антиімперіалістська, ліва, соціальна, толерантна традиція, а в Росії – вона імперська, фашистська. Зіткнулися дві протилежні культури. Україна – молоде суперпрогресивне утворення, нація пригноблених, нація зростала у боротьбі з цими гнобителями-експлуататорами. Тому зараз антиросійське дорівнює антиімперське», – наголосив Давид Чичкан.
Леонід Марущак, мистецтвознавець, культурний менеджер, наголосив, що зараз відбувається процес збору емпіричного матеріалу, а пізніше – ми станемо свідками певних культурних явищ та висловлювань, на базі яких ми зможемо глобальніше окреслити, як саме вплинула війна на культуру.
«Незалежно від того, яке минуле у нас було, у нього є спадщина. Я займаюся збереженням спадщини. Не можу сказати, чи варто демонтовувати серп і молот зі щита Батьківщини-матері – менш радянською вона від цього не стане. А те, що вона набула нових сенсів, це дуже класно. Це процес переосмислення – маємо інший наратив, сформований сучасною історією. Питання лише в тому, що тисячі інших об’єктів не мають такого права переосмислення. Врешті, якщо ми говоримо про радянське мистецтво, чому ми не можемо назвати його українським мистецтвом радянського періоду», – наголосив Леонід Марущак.
«Нещодавно у Рівному в Дитячому ляльковому театрі декомунізували фасад, знявши з нього дві з чотирьох фігур, одна з яких – маленький космонавт, бо він радянський космонавт. А для мене це ознака ролі України, українок та українців у підкоренні космосу, де Україна була ключовим гравцем – від цього нікуди не дінешся. Затирання таких речей на етапі формування нової ідентичності – безглузде», – сказав Леонід Марущак.
