Апостол сцени – так називають Марка Лукича Кропивницького – письменника, драматурга, режисера, чию особистість і внесок в українську культуру обговорили в Українському кризовому медіа-центрі в рамках проєкту «Навколо постаті».
Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, літератури та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександра Довженка Анатолій Новиков відзначив, що широкому загалу недостатньо відомо те, що зробив Марко Кропивницький.
«Хоча ніхто його не забороняв, намагались не згадувати. В радянську добу була неофіційна установка, що все краще має російське походження. Владою було визначено, що найкращим режисером у царській Росії є Станіславський. Але правда в тому, що у нас був знаменитий Театр корифеїв, який наприкінці дев’ятнадцятого століття у тодішньому Єлисаветграді, а тепер Кропивницькому створив Марко Кропивницький. Цей театр своїм мистецтвом і славою затьмарив практичні всі імператорські театри Петербургу і Москви. Особливо це відчувалось під час перших гастролей цього театру узимку 1886 року. Тоді це було визнано кращими російськими фахівцями. Щодо Станіславського, то він, до його честі, заявляв у свій час, що вчився у Кропивницького», – заявив науковець.
У повоєнні роки двадцятого сторіччі ім’я Кропивницького у Кіровоградській області згадувалось. До чергового ювілею село назвали його іменем, утворили нову вулицю в обласному центрі, поставили пам’ятник перед театром, зрештою театр носив ім’я. Але творчість Кропивницького у шкільній програмі була відсутня, а будь-які знання, які закладаються про ту чи іншу особистість, закладаються саме в школі. Про це розказав заступник директора Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, член Національної спілки письменників України Олег Бабенко.
Яким би був український театр без Кропивницького? На думку Олега Бабенка, театр очевидно відбувся б. Але був би таким як сьогодні – сказати важко.
«Не забуваємо, що це була тотальна заборона всього українського, дія Валуєвського циркуляру, – відмітив експерт. – Але попри все Марко Кропивницький не тільки ставив українські п’єси, а й збагачував своїми творами репертуар. Там, де не було його оригінальних творів, були переробки драматичних творів і поезій Шевченка. Українське слово завдяки аматорському театру, театру антрепризи і Театру корифеїв Марка Кропивницького нагадувало українцям, хто вони на своїй землі».
Завідувачка музею Марка Кропивницького Богдана Бабенко пояснила, чому твори Марка Кропивницького у свій час мали неабиякий відгук.
«Оскільки він відчував не тільки брак українського репертуару і актуальності тем, взявся за перо. Завдяки цьому люди бачили, що їх хвилює саме в цей момент. Їздив по великих містах імперії і найглухішим селам, показував людям на високому мистецькому рівні ті проблеми, серед яких вони жили, і могли розбавити свою буденність, і, можливо, замислитись про щось у своєму житті», – додала вона.
Зі слів Богдани Бабенко, феномен Кропивницького не тільки в тому, що він писав про актуальне. Він вимагав високого художнього рівня від своїх акторів. Іноді мучив акторів, вкладаючи всі сили, щоб вони пам’ятали, який в тебе образ, як стояв, дихав, йшов твій персонаж.
«Як драматург він не лише сам створив близько 40 п’єс, а й надихнув побратимів. Не знаємо, скільки б творів було у того ж Карпенко-Карого, якби поруч не був Кропивницький, з яким в хорошому сенсі потрібно було конкурувати», – підсумувала Завідувачка музею Марка Кропивницького.
