У 1845 році Тарас Шевченко написав політичну поему-містерію «Великий льох». І ній поет в алегорично-фантастичній формі осмислює історію України в її основних кризових моментах, що стали послідовними етапами її занепаду. Зокрема, Шевченко висвітлив причини перетворення України в колонію самодержавної Російської імперії. Своє бачення того, що являє образ «великого льоху», наважились показати у театрі «Вільні».
Ця театральна установа виникла у Києві на початку повномасштабного вторгнення. Як розповідає створювачка театру Олександра Кісілевська, на той час в неї було багато знайомих акторів, які втратили свої театри і їй дуже хотілося якось їм допомогти.
«Ми з чоловіком вирішили за свої гроші орендувати приміщення і збирати всіх, кому це життєво необхідно. Насправді ніхто не робив ставку на те, що театр піде. Ніхто на другий і третій місяць війни не думав, що війна буде так довго. Тому тоді це рішення здавалось спонтанним», – згадує Олександра Кісілевська.
На сьогоднішній день у театрі «Вільні» налічується вже більше 50 акторів. Вони представляють різні куточки України – від Білгород-Дністровського до Луганщини. Також задіяно 8 режисерів, які поставили понад 30 вистав. Одна з них – містерія «Великий льох» за твором Тараса Шевченка.
Зі слів Олександри Кісілевської, яка виступила режисеркою вистави, ідея виникла випадково. У театрі шукали щось, що дуже мало ставили і колись було заборонено, не вивчалося у школі.
«Думали зробити щось дивне етнічне. Ми дуже активно використовуємо пластичний театр, отже хотілось зробити класну хореографію, щоб жінки на сцені перевтілились пластично, хореографічно і внутрішньо. Крім того хотілось глибокий текст, про який ще не було написано критиками і який можна прочитати по-своєму», – пояснює вона.
Одна з акторок, директор театру Інна Полівода, зізнається, що на початку було дуже складно читати матеріал.
«Багато людей, які приходять до нас на виставу, потім виходять з фразою «Піду перечитаю». Дуже багато емоцій, часто не можуть пояснити. Іноді і не треба пояснювати, що ти там саме побачив. Треба просто оце поглинути у себе, але ідуть з бажанням перечитати», – розповідає акторка.
Враженнями від творчого процесу поділилась і акторка Севіль Мехтієва.
«Коли ти починаєш розуміти, про що цей текст, що ти маєш цим донести, тобі стає легше. Ми всі граємо різних персонажів, починаючи з демонів і закінчуючи воронами. Також там є у нас душі і лірники. Тобто це взагалі протилежні образи. Починаємо з демонів, де ми всі такі злі і містичні демонічні контактуємо з глядачем, дивимось йому в очі. На цьому етапі глядачі трошечки лякаються і не розуміють, що взагалі відбувається. І така напруга тримається в впродовж цієї вистави, поки не доходимо до фіналу», – додає Севіль Мехтієва.
Щодо назви, то видатний український поет використав дуже яскравий символ.
«Льох – це такий якби погріб, де наші пращури ховали якісь свої цінні речі, – розказує Інна Полівода. – Він зазвичай був у такому місці, про яке хтось незнайомий не знає. Наш український великий льох – це наша ідентичність, яку ми закладаємо. Це наші нематеріальні цінності, вся наша нематеріальна спадщина, яку у нас постійно хочуть відібрати».
