Дах над головою – базова потреба людини. Але тисячі українських сімей позбавлені дому. Російська армія безжально руйнує особисті фортеці і забирає життя.
Люди рятуються від війни у безпечніших регіонах України та за кордоном і дуже часто вимушені жити у приміщеннях, що не пристосовані до тривалого проживання, де немає елементарних умов.
А переселенці та біженці з інвалідністю стикнулися з подвійним тягарем облаштування побуту. До всіх проблем додається ще й повернення у навчальний процес приміщень шкіл і садків, які стали прихистком для сотень і сотень українців.
Поселити людей, які втратили дім, які покинули території, що перебувають під обстрілами російської армії, – зараз нагальна потреба. Розв’язувати проблему хоча б частково взявся Благодійний фонд «Дем’янове диво» з Волині.
В один із таких будиночків і поселили сім’ю Бутків з Донеччини.
***
«Ми просиділи чотири доби у погребі, а коли вийшли, виявилося, що всіх евакуювали», – розпочинає свою історію порятунку Тетяна Бутко.
Вони з чоловіком Миколою опікуються мамою-пенсіонеркою та двома синочками. Старшому Миколці 11 років, він має важку форму інвалідності. Молодшому Ігнату – чотири.
Сім’я мешкала у селі Бахмутське поряд із райцентром, на честь якого й назване. Мали власний дім, чоловік працював комбайнером-трактористом у місцевому господарстві, жінка доглядала дітей. Менший синочок тільки-тільки пішов у дитсадок, матері стало трішки легше у побуті, будувалися плани і мрії. Наприклад, відправити Ігната у місцеву школу, в якій вчилися всі покоління Бутків і дуже її любили.
Така типова родина українського села, незалежно від регіону. І так само, як мільйони українців, вони щиро вірили, що залишати рідну оселю не доведеться. Вирушати з Бахмутського не зважувалися «до останнього», бо ні бажання, ні ресурсів кудись їхати у Бутків не було.
«Знаєте, у мене тут похований найперший синочок, що помер немовлям, та батько. Цвинтар у сусідньому селі Покровському, я навіть не знаю, що там зараз. Лишився і рідний брат, але зв’язку з родиною і знайомими немає наразі. Ось ця розлука з близькими, живими і мертвими, найбільше крає серце», – ділиться пані Тетяна.
Бойові дії до їхнього села дісталися на початку травня, після захоплення Попасної. Зараз сусіднє село Покровське захоплене росіянами, а за Бахмутське стоять горою Збройні Сили України. Під час підготовки матеріалу у рідних місцях родини Бутків точаться бої та проходить лінія розмежування.
«Коли над Бахмутським працювала авіація, ми сховалися у погребі аж на чотири дні, бо в нашому будинку немає підвалу. Коли трохи стихли обстріли і ми вибралися на світ Божий, знайшли зв’язок, виявилося, що більшість жителів села евакуювалися. Ми зрозуміли, що настала й наша черга, мусимо їхати, щоб врятувати дітей. Не знаю, як би ми вибралися без допомоги волонтерів. Адже власного автомобіля у нас немає, а старший синочок – лежачий», – ділиться пережитим Тетяна Бутко.
Порятунок сімейства з лап війни тривав цілих десять днів. Спершу вони дісталися до Бахмута, звідти до Покровська, тоді евакуаційним потягом до Дніпра. Там волонтерка на ім’я Алла сказала, що допоможе перебратися на Волинь.
Так 30 травня сім’я, переходячи з рук у руки українських волонтерів, опинилася в селі Прилуцьке, що розташоване впритул до обласного центру Волині. Тут на них чекав сюрприз від волинських благодійників.
Сімейство вже перелітувало у цьому модульному будиночку-шелтері і готується до зимівлі. Житло дуже компактне, вважається тимчасовим, але обладнане усім необхідним для проживання з урахуванням того, що комусь із сім’ї потрібні інклюзивні побутові умови. Тут на мешканців чекала й вся необхідна побутова техніка: холодильник, пральна машина, електроплита та все інше.
«Ми не мали можливості самостійно шукати житло. Не було з собою ні речей, ні грошей. І коли побачили цей дім, були дуже щасливі! Є все – вода, тепло, а головне тихо. Наш молодший син після переїзду ще тривалий час дуже боявся різких звуків, особливо грому. Старший не усвідомлює, що сталося, але важко переніс дорогу, і тут йому теж вдалося відновитися. Мені добре, що є умови його зручно помити, для нашої сім’ї доступність ванної першочергова необхідність», – наголошує Тетяна.
Житло для сім’ї з Донеччини, про яку ми розповідаємо, надав Благодійний фонд «Дем’янове диво». Організацію два роки тому створило подружжя Олександра та Інни Князєвих, волинських підприємців, які займаються будівництвом.
Фонд опікувався дитячими будинками. Але 24 лютого скоригувало роботу фонду, який від двох людей уже розширився до команди з 25 осіб. Розпочали з гуманітарної допомоги, і зараз вийшли на такий рівень, що серед інших співпрацюють навіть з фондом Іванки Трамп. А зараз дійшли до проєкту з будівництва шелтерів, у які можна заселяти сім’ї, що постраждали від російського вторгнення.
«Будівництво – це наш профіль, тож допомагати людям з житлом – це логічно і очевидно. Проєкт розробили наші архітектори, враховуючи світовий досвід у подібних обставинах та побажання людей, які там житимуть. Яке житло має бути в сім’ї, що була змушена рятуватися від бомб? Однозначно там мають бути всі зручності. І це має бути автономний будинок хоча би на дві кімнати – без спільних коридорів і душових з атмосферою гуртожитку. Врешті-решт, це має бути місце, де при біді й сам би був не проти жити!» – емоційно розповідає Олександр Князєв.
Благодійники знайшли іноземних інвесторів, які фінансують проєкт шелтерів. Але на 90% проєкт мобільних будиночків виконали українці. Електрика, дерево, метал, сантехніка, опалення, внутрішнє оздоблення – все це забезпечили локальні компанії.
«Над нашим замовленням працювали понад три тисячі людей. Вони отримали дохід і платять податки, цим підтримуючи державу в її боротьбі. Спільна праця, яка поєднує зусилля професіоналів із Києва, Луцька, Запоріжжя, Одеси, Львова, Дніпра й Житомира, – це круто», – переконаний Олександр Князєв.
Шелтер – це невеликий транспортабельний будинок близько 20 метрів квадратних, в якому є п’ять спальних місць, кухня, санвузол із душем, пральна машина, холодильник, кондиціонер. У будиночках можна зимувати, є електричний котел. На зведення житла їде близько десяти днів. Щодо кількості таких шелтерів у фонді поки не беруться прогнозувати, все залежить від можливостей і рішень інвесторів.
Фонд транспортує будиночок, встановлює його, підключає комунікації в радіусі 400 кілометрів від Луцька. Тобто, можна звернутися в «Дем’янове диво», щоб отримати житло, наприклад, і на Київщині, і на Вінниччині.
Для цього БФ «Дем’янове диво» просить зняти коротке відео до трьох хвилин, на якому в кадрі є вся сім’я, та розповісти, де вас застали події 24 лютого, чому були змушені переїхати, чи є у родині діти або дорослі з особливими потребами, як житло змінить ваше життя і чим допоможете Україні.
У пріоритеті фонду сім’ї, яким критично потрібен дах над головою. Будиночок можуть отримати родини на 3-5 осіб, де є люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї, а також сім’ї з важкими життєвими обставинами.
«Ми хочемо подбати про потреби кожного, хто опиниться в цьому будиночку. Щоб згодом думки людей були зайняті Україною та сім’єю, а не тим, як підлаштувати непідлаштоване під буденні потреби. Тому ми проєктуємо наші будиночки з пандусами, конструкція яких дозволяє розбирати і регулювати спуск по висоті фундаменту. Окрім того, ми зробили більш відкрите планування кімнати й кухні, відрегулювали висоту меблів, збільшили санвузол і додали перила. Такі невеликі зміни зроблять цей дім комфортним і затишним для людей із особливими потребами, для багатьох ветеранів», – пояснює Олександр Князєв.
У фонді кажуть, що додатково досліджують обставини, які змусили людей переїхати. Шелтери залишаються у власності благодійного фонду і надаються сім’ям до налагодження ситуації з постійним житлом.
Розташовуються шелтери за домовленістю безплатно на територіях різних церков, щоб і будиночки, і люди перебували в громаді та під наглядом.
Після перемоги, коли у розбомблених містах виростуть нові сучасні мікрорайони і люди повернуться додому, ці будиночки можна буде використовувати й надалі як житло для робітничих колективів, присадибних ділянок, рекреаційних зон – варіантів застосування безліч. Адже будинок можна будь-коли розібрати і перевезти, куди треба.
Фото надані БФ «Дем’янове диво»
Наталія Пахайчук, Луцьк
20.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
