1 березня на зустріч з циклу «Навколо книги» Ігор Стамбол запросив Марину Гогулю – працівницю Національного музею Революції Гідності, літературознавицю, наукову співробітницю Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Вона – співзасновниця освітньої ініціативи ”Медвин. Повстання” та співупорядниця книги “Медвинське повстання у фактах, спогадах, постатях». Йому і була присвячена значна частина розмови.
На відміну від Холодного Яру спротив у Медвині – сучасному селі, що знаходиться на самому півдні Київської області, менш відомий широкому загалу. Втім, це органічна частина опору більшовицькій окупації і здобуття української незалежності.
Марина Гогуля багато вивчала історію повстання, і каже, що в той час, коли проголосили Українську народну республіку, в Медвині до цього вже були готові. Завдяки місцевому осередку «Просвіти» розвивались традиції української культури, була власна хата-читальня, театральний гурток ставив п’єси українською мовою, існував гурток бандуристів. Також у 1919 році у Медвині сформувалися загони вільного козацтва. В такому стані містечко зустріло українську революцію. Селяни отримали земельні наділи. А потім почалися набіги росіян.
Перший вибух опору стався у квітні того ж року, коли повстанці вигнали більшовиків не тільки з Медвина і Ісайок, а й з сусіднього Богуслава. Очолили повстання юрист, ветеран Першої світової війни, вчителі і бандурист, хоча в чекістських архівах писали, що всі вони бандити.
«Більшовики терплять величезну поразку, яку ми 9 травня насправді мали б святкувати, тому що українська армія у співпраці з польською вигнали більшовиків з Києва. Для місцевих жителів то був такий саме тріумф, який ми пережили, коли 11 грудня 2013 року відтіснили «Беркут», – розказала дослідниця.
У серпні більшовики приїхали у Медвин зі своєю делегацією і кажуть, що це бандитське непокірне село, але влада в них, і тому вони вимагають здачі високого продподатку, ніяких проукраїнських настроїв і мобілізацію до червоної армії.
«На це медвинці запитали: «А чому ви до нас російською мовою звертаєтесь, ми ж наче в Україні?» Тоді більшовики пообіцяли, що навчать всіх говорити російською мовою, – додала Марина Гогуля. – Людям це звісно не сподобалось. Вони організовують повстанський штаб і починають боротьбу. Для придушення повстанців Троцький кличе сюди кінноту Буденного, але відразу взяти Медвин не вдалося. Спротив тривав три дні, після чого повстанці відступили в ліси, де ще два роки вели підпільну боротьбу».
Літературознавиця підкреслила, що історія про Медвинське повстання підтверджує те, що Україна в той час не пішла добровільно у московське рабство. Це була окупація досить жорсткими методами. Навіть, з використанням тих геноцидних практик, які бачимо сьогодні.
Вона сподівається, що про це повстання більше говоритиметься в шкільній освітній програмі, і вдячна Інституту національної пам’яті за те, що він поставив відзначення Медвинського повстання на рівень з Холодноярським. Про ці дві події була виставка, вийшла брошура.
«А те, що в Медвині у 1919 році нібито створили республіку і хотіли незалежності, то це фейк. Правда те, що медвинці тоді були готові вмирати за Україну і вбивати за Україну», – зазначила Марина Гогуля.
