Золочівська громада – типова для Харківщини. Велика кількість населених пунктів (73), у багатьох з яких залишилося по кілька десятків мешканців, родюча земля та наближеність до кордону з росією.
До війни у громаді мешкало понад 30 тисяч осіб, а обсяг бюджету з переходом на прямі взаємовідносини з державою наближався до 200 мільйонів гривень. Таким був хоч і не стрімкий, але поступовий розвиток території.
Але в одну мить все зупинилося. «Якби не війна» – цю фразу ми тепер будемо чути часто.
Кожній громаді є чим пишатись. У Золочівській це – Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди. Село, в якому помер український філософ зі світовим ім’ям, назвали Сковородинівка. Ще в минулому році в музеї провели реставраційні роботи, все було готове до 300-річчя від дня народження генія – однак 7 травня ворожий снаряд перекреслив ці плани.
Війна взагалі перекреслила все. Про знівечені життя, пошкоджені будівлі, інфраструктуру говорить селищний голова Віктор Коваленко:
«У нас на сьогодні понад 50 людей загинули, 74 мають поранення. Понад 800 будинків тільки приватного сектора знищено або пошкоджено. Із соціальної інфраструктури – дитячі садочки, школа, амбулаторія, лікарня, будинок культури. Людям, які тут знаходяться, це дуже важко перенести».
«Смерчі», «Урагани», гелікоптери – щоденні обстріли не дають громаді жити. Постійно потребують ремонтів та відновлення енергомережі, газові мережі, водогін.
Смерть тут стає страшною буденністю.
«Вчора вночі в багатоквартирний будинок влучила ракета, його розірвало. Увесь день зранку розбираємо завали. Маємо трьох загиблих. Сьогодні будемо ховати, – каже голова і зізнається, що 10 хвилин тому дізнався про загибель учительки. – Це ж цивільні беззахисні люди. Позавчора наші волонтери вивозили дві сім’ї з села Уди, де з 1200 мешканців залишилося тільки 30 чоловік. Тільки виїхали, як у село знов прилетіли снаряди. Три жіночки поховали».
У Харківській області лише дві сільські громади не були захоплені окупантами, одна з них – Золочівська. І це незважаючи на те, що вона має 55 кілометрів кордону з росією. Є навіть села, які завжди називали російськими. Хто тоді міг уявити, що трапиться у лютому 2022 року.
Тепер ставлення людей повністю змінилося.
«Ці люди за Україну, – підкреслює Коваленко. – Адже вони побачили, який «подарунок» нам приготувала росія. Причому люди налаштовані не тільки проти військових та влади російської федерації, а й проти тих, хто дозволив це зробити, не підтримав нас, не вийшов на демонстрації».
Може трапитись так, що деякі віддалені села взагалі перестануть існувати. Навіть у мирний час в одному жили 9 селян, в іншому – 4.
Мій співрозмовник – твердий прихильник децентралізації. Вважає, що без цього вкрай важливого інструмента шлях до європейського простору неможливий. Проте в нинішніх умовах громади взяли на себе важкий тягар. Бюджет скрутний. Сільгосппідприємства, які працювали, розбиті, техніка понівечена. Багато територій не засіяли. І не факт, що зможуть зібрати врожай із засіяних земель.
Чому ж тоді Золочівська громада не здається? Що допомагає виживати?
«А це наша згуртованість», – підказує її лідер. В одному зі звернень до жителів громади в перші дні російської агресії він сказав: «Дякуючи спільним щоденним зусиллям старост, волонтерів, медиків, фахівців служб життєзабезпечення, вуличних комітетів, комунальників ми можемо жити і працювати, дивлячись вперед з оптимізмом. Цілодобову варту несуть електрики, тримаючи енергетичний фронт і відновлюючи комфорт у наших закладах і оселях. Їх праця настільки вагома, що не втомлюємося дякувати щодня».
І люди об’єдналися. Зрозуміли, що так буде легше.
Волонтерство тут поставлено на потік. Нещодавно надійшли набори продуктів харчування з Золочівської громади Львівської області. За сприяння волонтерів групи «Єдність», старост, громадських активістів цю гуманітарну допомогу розподілено і доставлено у старостинські округи. Люди поповнюють запаси крупами, консервами, паштетами, консервованими овочами. Також доброчинці подбали про цукерки для дітей та засоби гігієни для малечі та дорослих. Всього набори отримали 980 чоловік.
«Наші земляки не прагнуть, щоб про їхні добрі вчинки і милосердя знали інші, вони просто щоденно допомагають людям, які цього потребують. Коло благодійників постійно розширюється, долучаються люди, які хочуть бути корисними землякам», – говорить з цього приводу Ірина Борох.
Між тим загроза життю людей не зникає. Віктор Коваленко вказує на місце останнього вибуху: «152 міліметри, а це означає, що стріляла гаубиця або САУ». У цих справах він людина обізнана – колишній «афганець». Пишається нашими військовими, їх мужністю, любов’ю до рідної землі. Віддає належну шану.
«Моя думка як пересічного українця і людини, яка брала участь у бойових діях в Афганістані, така: потрібна сильна, заможна держава, яка має потужну армію, а не годує іншу», – переконаний керівник Золочівської громади.
Сьогодні тут цитують Григорія Сковороду: «Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог». Особливо коли він за кілька десятків кілометрів від тебе, – мабуть, додав би він сьогодні.
А в серцях жителів навколишніх сіл видатний філософ живе й сьогодні.
«У саду біля зруйнованої садиби розквітають плодові дерева – життя триває, – ділиться враженнями Світлана Данилко-Курченко. – І своїм пишним цвітом вони ніби вкотре нагадують: найбільша цінність у житті – свобода. Вона, запевняв Григорій Сковорода, дає змогу людині пізнавати і творити себе. Маємо надію та віру в якнайскоріше відновлення музею, його експозиції, бо тільки любов усе єднає, будує, творить, наперекір тому, як ворожість руйнує».
Ігор Данилов
7.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу