Микола Жулинський, Академік НАН України, директор інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, на тему “Через що проходять українці, рятуючись від російської окупації” у рамках спецпроєкту “Україна у вогні”.
«Україна у вогні» – це спецпроєкт Українського кризового медіа-центру, Євроатлантичного курсу та Аналітичного центру УКУ. Він містить експертні відеоролики, покликані пояснити та проілюструвати основні меседжі українських представників місцевого самоврядування, посадовців, активістів та експертів, які є найбільш актуальними на порядку денному та створені для отримання переможної відповіді України на військову агресію Росії.
Виступ прямою мовою:
Примусова депортація українських громадян в російську федерацію, яку здійснює путінська росія – це цинічна і жорстока політика, яку заявив путін, готуючи так звану спецоперацію в Україні. Передусім, мова йде про денацифікацію, яку він проголосив однією із своїх головних цілей війни з Україною. А в чому вона полягає? Вона полягає в тому, щоб не тільки знищувати мирне населення, яке (знищення) робилося в Бучі, Гостомелі, Ірпені, Бородянці та інших містах і селах України, але й також вивозити українських громадян на територію російської федерації.
Із якою метою? Безперечно з однією метою: поповнити російське населення слов’янським елементом, якщо так можна висловитися. Бо передусім іде мова про те, як зберегти і поповнити слов’янський генофонд в росії. Це питання для них дуже важливе. Я пригадую ті праці, які ще на початку 90-х років публікувалися в росії, в яких була одна мета: що майбутнє росії можливе тільки у союзі України з білорусією, щоби зміцнити слов’янство. І щоб те слов’янство могло протистояти іншим націям і народностям російської федерації, оскільки у них більш активна народжуваність тощо.
Але окрім усього іншого фільтрація, яка здійснюється російськими окупантами, повторюю: вона здійснюється цинічно, жорстоко з порушенням елементарних людських прав і знущанням над людською честю і гідністю. Ця фільтрація спрямована на те, щоби мати під руками робочу силу, яка повинна виконувати найнеобхіднішу роботу під час війни. Це відбудова зруйнованого житла, яке росія завойовує, маю на увазі у Донецькій і Луганській області. Це й інші роботи, які потрібні під час війни: боротьба з пожежами та інше. Інакше як пояснити те, що із сусідніх сіл і з самого Маріуполя були вивезені передусім чоловіки і їх утримують у неймовірно важких умовах без елементарного харчування, санітарних умов і їх вже використовують на різноманітних роботах? Навіть для параду в Маріуполі спеціально шиють військову форму Збройних сил України, щоб одягнути цих чоловік і провести їх начебто, як полонених українських вояків.
Коли ми думаємо про ці фільтраційні табори, то не можна не згадати тих нацистських таборів і політику, яку проводила нацистська Німеччина, коли відбирала здорову робочу силу із окупованих територій і вивозила сотнями, тисячами дітей у Німеччину. І зрозуміла річ, намагалася їх виховувати, прищеплювати їм цінності, які були властиві для фашистської Німеччини. І тому українські діти (а їх вивезли вже понад 200 тисяч в росію) також під загрозою, яку проголошував Путін, коли говорив про денацифікацію України. Тому дуже важливо було б сьогодні Україні подбати про те, щоб не залишити поза увагою кожного українського громадянина, кожну українську дитину, яка опинилася за межами України, на території російської федерації. Нам там потрібно створювати контактні центри, які могли б надавати правову, медичну, психологічну і навіть освітню допомогу громадянам України, нашим дітям. Щоб ми могли взяти на облік кожну дитину, яку вивезли росіяни на свою територію. І тут важливо мати допомогу міжнародного Червоного хреста і Організації Об’єднаних Націй, тому що передусім йде мова про порушення прав людини. А це повинно бути визначальним у нашій державній політиці, щодо тих громадян, яких силою депортували на територію російської федерації і про переважну більшість яких невідомо, де утримують і з якою метою. Ясна річ, що з метою розселення їх по території російської федерації, задля поповнення робочої сили у Сибіру, та інших так званих непродуктивних регіонах Російської федерації. Тому це питання дуже важливої державної ваги.
