Після початку повномасштабного вторгнення юрист Олег Симороз пішов на фронт, отримав важке поранення, але повертатись у цивільне життя спокійним не захотів. Активна громадянська позиція і стійкість у відстоюванні принципу справедливості зробила його ім’я досить відомим. Серед того, чим запам’ятався Олег, слід пригадати виступ проти законопроекту №5655, що розширює можливості для будівельних афер та має корупційні ризики. Дійшло до того, що голова партії “Слуга Народу” Олена Шуляк, яка ініціювала цей законопроєкт, увірвалась без попередження в госпіталь, де лікувався Олег Симороз аби з’ясувати стосунки через його критику документа. Спроможність ветерана говорити без внутрішніх купюр про наболіле, зацікавила журналістку і медіаменеджерку Тетяну Трощинську, і вона запросила його взяти участь у спеціальному проєкті Українського кризового медіа-центру «Кава з Трощинською».
Про інклюзію
Йому боляче дивитися, як збільшується кількість людей з інвалідністю. На думку Олега,повернення військових в мирне життя – це в першу чергу дати їм можливість бути тим, ким вони були до війни. Зараз цієї можливості немає.
«Я – живчик, люблю з друзями всюди ходити, можу на руках зайти, але це неадекватно, коли я вбиральнею не можу скористатися. Неадекватно, коли новий фешенебельний заклад на Хрещатику, а прохід в туалет 60 см і тут крісло не проїжджає. Красиві буклетіки і як ми любимо, поважаємо ветеранів – це все дуже класно, але немає системного підходу і державного контролю. В темі будівництва та інклюзії державне регулювання має бути. У нас зараз навіть нові житлові комплекси вводяться в експлуатацію з порушенням інклюзивності важко буде жити навіть всередині квартири. Це справді дуже серйозна біль».
Про мобілізацію
Ветеран вважає, що влада демонструє відірваність і відчуває, як сприймають тих, хто працює в ТЦК.
«Я киянин і пригадую запах 2013 року, як ставилися до міліції. Уже запит на люстрацію, тому що тотальна недовіра. Я знаю, хто на яких посадах зараз в тому ж Києві служить. Це такі ж вороваті полковники. Вони просто помінялися. Тобто вони з Шевченківського району перевелися у Соломянський, із Солом’янського у Дніпровський і так далі, але це все старі кадри», – говорить Олег Симороз.
Він підтримує меседж про те, ці посади мають займати учасники бойових дій і поранені віськовослужбовці, однак, зазначає, він був спотворений.
«Багатьох дійсно направили служити в ТЦК, але ці хлопці не отримали жодної влади. За рахунок них стара система захотіла виїхати. Тих людей, котрі мають поранення, заслуги перед державою, участь в бойових діях, зараз відправляють на вулиці, де вони вислуховують матюки. А старі кадри залишаються. Ті, які до цього всього призводять, беруть неправомірні вигоди, допомагають ухилянтам, проводять мобілізаційні процеси не за принципом справедливості».
Про державу і суспільство
На думку Олега, просто солідарності та ентузіазму замало. Занадто широка війна в усіх значеннях цього слова.
«Справді нам багато чого вдавалося за рахунок нашої консолідації як суспільства, і це прямі ознаки, що в нас нація існує. Я думаю, що за рахунок саме цього ми і вистояли в 14-му і в 22-му роках, але в такій війні з таким ворогом потрібні вожаки і цей вожак – держава, яка має об’єднувати навколо, якщо ми захищаємо державність. Люди мають бачити, що державна політика прямо направлена на це в усіх сферах. Зараз цього немає. Так, звісно, велика група людей об’єднана і з ними все зрозуміло – це наші люди. А є зневірені. Вони не бачать направлення від влади, від держави, не бачать своєї участі. Навпаки, зневірюються ще більшою несправедливістю і з’являється ця фраза «А за що воювати?»
Як зберегти країну і що робити кожному
«Якщо хочемо вижити і зберегти нашу країну, про яку ми дуже багато розповідаємо, кожен справді має жити цією війною. Маємо бути консолідовані в обороні країни кожен на своєму місці», – наполягає Олег Симороз.
Він не сприймає зрадофільства і вказує на прості речі.
«Коли говоримо, що ми козацького роду, то це не просто слова нашого гімну. Ми жили так століттями, нас намагалися знищити як націю і ми не давали це зробити. І зараз відстоюємо свою державність і вберегли більшість своїх територій, тобто відповідно суверенітет, і боремося за нього. Цим пишатися треба, пам’ятати, нести. Ось приклади справжньої української мужності і героїзму Ну хіба це не вартує консолідації?», – підкреслює ветеран.
