В Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація рубрики “Деколонізація” проєкту “Uchoose.info”, а також круглий стіл, присвячений позбавленню від нав’язаних імперією топонімів. Тексти рубрики у короткому форматі двох абзаців розповідатимуть про старі та нові назви населених пунктів, вулиць, площ та інших об’єктів, які перейменували чи перейменовують в межах декомунізації та деколонізації.
Автор рубрики Андрій Климчук зазначив, що обираючи теми для статей звертає увагу на кілька важливих аспектів деколонізації: “Приємно, що в столиці з’явилася вулиця князів Острозьких, Святослава Хороброго, княгині Інгігерди – дружини Ярослава Мудрого. Це позначає нашу територію як територію, де держава існує тисячу років і довше”. Також, на його думку, важливо, що повертаються історичні назви та імена невідомих широкому загалу людей, які відіграли важливу роль в українській, а часом і світовій історії, як, наприклад, Галшка Гулевичівна, Ханенки та Алчевські.
“Окрім цього з появою вулиць Єжи Ґедройця, Ґете, Ісмаїла Гаспринського ми відчиняємо величезне вікно у світ і показуємо, що культура не зав’язана лише на Росії, що світ значно ширший. У світі є багато, справді, видатних мислителів і культурних діячів, які заслуговують на те, аби бути вшанованими в українських топонімах”, – сказав журналіст.
Народний депутат України, засновник МФО “За деколонізацію” у Верховній Раді (МФО засноване 23 лютого 2022 року) Володимир В’ятрович переконаний, що це вторгнення і війна, яка почалася 2014 року, – наслідки неподоланого Україною колоніального минулого. “Росія по суті намагається повернути свою імперську спадщину, імперію і повернути нас в лоно цієї імперії. Деколонізація – це теж оборона України, це теж спроба вибудувати ідейний оборонний вал від російської агресії”, – підкреслив він.
В’ятрович упевнений, що вже в цьому скликанні Парламенту мають ухвалюватися рішення, які будуть підхоплювати всі ті громадські ініціативи з деколонізації, які є зараз низовими.
“Переконаний, що ми вже дозріли до того, щоб виходити на законодавчий рівень. Я втішений, що маємо цілих три законопроєкти, які стосуються власне цієї проблеми. І я втішений, що в нас у Комітеті гуманітарної та інформаційної політики, врешті-решт, ми ухвалили правильне, вважаю, рішення – зведення цих законопроєктів у єдиний для того, щоб його було ухвалено, і, врешті-решт, щоб всі ці ініціативи перетворилися на державну політику”, – сказав народний депутат.
Начальник відділу аналізу українського державотворення Українського інституту національної пам’яті Ігор Каретніков зазначив, що глибинна суть деколонізації – це набуття Україною повного суверенітету.
“У 1991 році ми набули формального суверенітету, але залишилися в полі політичного тяжіння до Росії, в полі її інтересів, ми залишилися з радянськими, російськими наративами в нашій історії та політиці. Це давало змогу росіянам казати, що ми один народ, що ми майже не відрізняємось. І якраз проведення політики деколонізації дозволяє нам набути реальний суверенітет, уже не залежати ні від кого. На честь кого ми хочемо назвати вулицю, парк, кому поставити пам’ятник, доречно це чи недоречно, як це буде сприйнято за межами нашої держави – це наше суверенне право”, – підсумував Ігор Каретніков.
Перший матеріал рубрики “Деколонізація”, присвячений вулиці Романа Ратушного, можна прочитати тут – https://uchoose.info/vulytsya-romana-ratushnogo/.
Фото з події тут – https://www.flickr.com/photos/ucmc_ua/albums/72177720306042348
