«Ти маєш мною пишатися». Ці слова не виходять з голови жінки, яка втратила єдиного сина. В нього було все: престижна спеціальність, хороша робота, квартира, машина. А він обрав шлях захисника країни.
Це важко дивитись. Ще важче було записувати розмову. Сльози в очах. Дихання, що ось-ось зупиниться. Материнська біль – найгостріша. Нічим її не заспокоїти.
За думкою психологів, в середньому горювання триває рік. Людині потрібно прожити одну осінь, зиму, весну, літо без людини, яку вона втратила. І, відповідно, прожити всі свята без неї, дні народження.
Можливо, так і станеться. Біль у материнському серці пульсуватиме поодинокими сигналами, а життя, яке раптом перекинулося, наповниться новими відчуттями.
Чи замислюємось над тим, що означає «Віддати життя за Україну»? Яким треба бути, щоб свідомо йти на такий ризик? І чим взагалі вимірюється патріотизм?
Познайомившись з побратимами загиблого сина, вона переконана: те, як наші бійці люблять Батьківщину, то так, мабуть, не любить ніхто. Каже, що такої згуртованості, як в українській армії, немає ніде. А ще хоче, аби в нашій країні усі відносились один до одного з тією ж любов’ю і повагою.
Валерія Мельник
12 липня 2022 року
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.
