Мужній воїн, який з 2015 року захищає нашу країну від ворога, 29-річний житель села Цибулеве, Дмитрівської територіальної громади Кіровоградської області Вадим Миколайович Федоров отримав тяжке поранення, контузію, тривалий час перебував між життям і смертю, але лікарі зробили все можливе і врятували нашого захисника. Вадим має безліч осколкових поранень грудної частини, спини, рук і ніг, переніс кому, одинадцять складних операцій, ампутацію обох нижніх кінцівок. На даний час він перебуває на лікуванні в одній із столичних лікарень, відчуває нестерпні фантомні болі, але має велику силу волі і нестримну жагу до життя.
НА МОЄ ОДУЖАННЯ ЧЕКАЮТЬ СОТНІ ЛЮДЕЙ
«Я не маю морального права зрадити віру лікарів, які боролися за моє життя, а тепер відновлюють моє здоров’я і сили; віру моїх побратимів, які непритомного витягували з-під обстрілів, ризикуючи власним життям; віру рідних, друзів, односельців, які допомагають мені у лікуванні, підтримують фінансово та морально», — говорить Вадим. — Односельці дізнавшись про моє поранення, зносили кошти хто скільки міг. Мама моєї похресниці Катерина Шульга, довго вмовляла дати дозвіл поширити у соцмережах пост для збору коштів на моє лікування. Я не погоджувався, вона переконала мене словами: «Ти не маєш права заборонити людям допомогти тобі, твоїм батькам. Ти захищав нас собою від куль, щоб ми могли вранці прокинутися, тепер настав час нам допомогти тобі. Ти нам потрібен». Користуючись нагодою хочу подякувати людям. Коли за першу добу ми назбирали 140 тисяч гривень, у мене був шок не від болю, а просто не вірилося, що такі суми взагалі можливі за одну добу! За другу добу було вже 250 тисяч гривень. Я відчув, що потрібен, на моє одужання чекають сотні людей, яких я знаю, і яких навіть не знаю. Бог подарував мені життя вдруге, і цей шанс повинен використати, я потрібний на цьому світі».
Катерина розповіла, що писали люди, знайомі, незнайомі, близькі, та ті, чиї міста та села Вадим з побратимами звільняв від окупантів. На сьогодні спільними зусиллями зібрано 350 тисяч гривень. Вадим вже перебуває в черзі на протезування за кордоном і пообіцяв, що витримає все: лікування, операції, протезування, реабілітацію. Кошти, які залишаться, направлять іншому військовому, який їх потребуватиме.
ВТРАТА МОЇХ ПОБРАТИМІВ — ЦЕ БІЛЬ, ЯКИЙ ЗАЛИШИТЬСЯ ЗІ МНОЮ НАЗАВЖДИ
«Важкі бої йшли на Світлодарській дузі. Нашу другу штурмову бригаду приєднали до 30 бригади, щоб посилити рубежі та штурмувати противника. 8 червня ми розділилися на дві групи і вирушили до наших окопів, але вони вже були зайняті ворогом, — згадує події того дня Вадим. — Старший обох груп скомандував відступати. Ми поверталися до командно-складового пункту, щоб попередити та вивести людей. Але виїхала колона танків, рашисти відкрили вогонь. Було багато поранених. Я намагався врятувати побратимів, але не встиг добігти до укриття і сам отримав осколкове поранення, контузію. Прийшов до тями через шість днів у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні. Ампутували одну ногу. 22 червня реанімаційним вагоном відправили до Києва. Лікарі намагалися врятувати другу ногу, яка була перебита в трьох місцях, коліно було розтрощене, розпочалася гангрена кістки, через запалення не працювали нирки. Коли ампутували другу ногу, організм нарешті почав відновлюватися, запрацювали нирки. Переніс операцію на лівій руці, кістка була розтрощена, видалили і вставили імплант, вже починаю рухати пальцями. Не маючи ніг, я й до цього часу відчуваю біль у колінах, суглобах, стопах. Лікар пояснив, що це фантомні болі. Сказав і те, що зараз виготовляють надсучасні протези, які замінять мені справжні ноги, і я зможу ходити, навіть спортом займатися, але все залежить від мого бажання і зусиль».
ЧАС ДОПОМОГТИ ТИМ, ХТО ЗАХИЩАЄ НАС
Тато нашого захисника — Микола Федоров розповів, що Вадим служив по контракту рядовим в одній із військових частин. У 2015 році, у складі 128 гірсько-штурмової бригади, був відправлений на передову і отримав звання старшого сержанта. Мав гарну фізичну підготовку, займався спортом, зокрема важкою атлетикою. Постійно перебував на нульових позиціях у складі піхоти. Щодня телефонував батькам, бо розумів, що вони хвилюються. Заспокоював, що у нього все добре. «Коли минулого року отримав перше поранення під Горлівкою, ми навіть і не знали, — розповідає батько. — Після триденного мовчання, син зателефонував і повідомив, що не було зв’язку. Нам не сказав, що перебуває у Харківській лікарні. Куля потрапила у верхню частину лопатки і вийшла через плече, лікарі вилучили осколок. Після місяця лікування, йому запропонували реабілітацію, але він відмовився і повернувся на фронт».
Як стало відомо, на реабілітацію Вадим поїхав лише тоді, коли його рота пішла на ротацію. Але про це батьки дізналися, коли прочитали пост у фейсбуці Тетяни Подоляночки. Жінка познайомилася з Вадимом у реабілітаційному таборі для бійців АТО «З любов’ю в серці». Ось що вона написала:
«З цим мужнім чоловіком, зовсім юним Воїном я мала честь познайомитися восени минулого року. У Карпатах. Він приїхав на реабілітацію і найбільше переживав, як сказати рідним, що був поранений. Майже двометрового зросту, красень-богатир, із осяйною посмішкою допомагав у горах нашим побратимам з важкими наслідками після поранень. Тепер він сам потребує нашої з вами підтримки і допомоги».
З 24 лютого Вадим разом з іншими воїнами тримали укріплення на Київщині, Житомирщині, а потім відтісняли ворога до кордонів. Велися тяжкі бої поблизу населених пунктів Слобода-Кухарське, Калинове. Він командував відділенням, був командиром бойової машини. Потім їх направили в Донецьку область, де велися бої в Бахмуті, на Світлодарській дузі.
Вадим шість днів не виходив на зв’язок. Через військкомат розшукав його молодший брат — Ярослав. Волонтери хотіли забрати Вадима на лікування в Німеччину, але лікар не дозволив, сказав, що нікуди не відпустить, поки не впевниться, що з ним все гаразд. Вадима вже тричі відвідувала вчителька з села Іванків Житомирської області Оксана Тарасенко. Вона розповіла, що дуже вдячна Вадимові, бо завдяки йому вдалося врятувати багато дітей у Житомирській області під час активних бойових дій..
ДОБРО БЕЗ КОРДОНІВ
У рідному селі воїна Цибулевому Кіровоградської області 23 липня відбувся благодійний захід, під час якого на лікування Вадима Федорова вдалося зібрати 31 тисячу гривень. Односельці організували благодійну ярмарку, де реалізували власноруч приготовлені страви української кухні, сувеніри та магніти з українською символікою, мило ручної роботи.
Низку патріотичних номерів підготували аматорські та хорові колективи Дмитрівського та Цибулівського будинків культури, під час виконання яких глядачі не стримували сліз. Кожен бажав Вадиму швидкого одужання та повернення додому.
«Значну підтримку відчуваємо від голови нашої Дмитрівської територіальної громади Наталії Стиркуль, — розповідає мама захисника – Тетяна Миколаївна. — Вона завжди телефонує нам, цікавиться як Вадим, допомагає фінансово та підтримує морально».
Односельці продовжують благодійні акції зі збору коштів. Надали посильну фінансову допомогу і місцеві сільгосппідприємства. 30 липня, голова ГО «Платформа успішних змін» Тетяна Решетнікова та ініціативна група молоді «Добро без кордонів» організували благодійний кіновечір.
«Ми відчуваємо потужну підтримку і розуміємо, що ми всі єдина родина, а разом — Україна. Віримо в те, що не лише гроші, а й щирі слова підтримки наших людей допоможуть Вадиму одужати, разом подолаємо усі труднощі», — впевнена мама захисника.
Сьогодні українці демонструють неабияку силу, захищаючи свою країну від російської навали. Тримають надійний тил, підставляючи плече нашим захисникам та захисницям.
Катерина МАТКО, с. Дмитрівка, Кіровоградська область
02.08.2022 року
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
