В п’ятницю до Українського кризового медіа-центру завітав історик і громадсько-політичний діяч Павло Гай-Нижник, чия трилогія «Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух» опинилась у центрі розмови з Ігорем Стамболом – ведучим проєкту «Навколо книги».
Павло Гай-Нижник вважається одним з провідних ідеологів і теоретиків сучасного націонал-консерватизму в Україні. Він лідер Націонал-консервативного руху «Булава», член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при Міністерстві культури та інформаційної політики України, а ще ініціатор знесення у Києві пам’ятника радянсько-російському генералові Миколі Ватутіну та перепоховання його рештків з Маріїнського парку.
На його думку, кожний консерватор завжди є націоналістом, але не кожний націоналіст може бути консерватором. Консерватизм не дозволяє діяти емоціями. Найголовніше – виваженість, прорахунок і розробка стратегії. Це теж саме «Україна понад усе», але з думками.
«Ви не отримаєте громадянство Японії, бо це національна держава. Але якщо ви професор з ядерної фізики, ви отримаєте громадянство Японії. Людей, які корисні нації, повинні робити українцями, щоб вони працювали в ім’я України. Однак, вже їхні діти мають бути українізовані», – наголошує Павло Гай-Нижник, який переконаний в тому, що одне із завдань сучасного консерватизму – протистояння транснаціоналізму і розмиттю національних держав.
У глобальних гравців нова тактика – інкорпорувати своїх неофітів у політичні структури і опановувати тим самим політичну владу в інших країнах. Також важливо продукувати нові сенси української культури і мистецтва для того, щоб робити експансію українства у світ.
Про свою роботу «Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух» автор говорить наступним чином: «Перша книга торкається періоду з 1900 по 1936 рік. Там йдеться про те, що до революції були концепції розвитку націонал-консервативної держави. Яскравим прикладом цього є інтелектуальні і політологічні праці Міхновського, Липинського. Під час революції і української державності всі вони згуртувалися в єдину партію хліборобів-демократів. Вони не включили до своєї назви слово «соціалістична», і через це у той період були утискані. На виборах не набрали відсотку навіть на рідній Полтавщині. Це говорить про те, що люди у масі своїй не були готові сприймати реальну політику».
Друга книга присвячена спробам створити нову ідеологію, поєднавши консерватизм та націоналізм. В ній автор уникає власних висновків, даючи можливість читачу завдяки промовам сучасників оцінити, що було закладено в тій ідеології. У часовому вимірі книга закінчується 1945 роком, коли загинув гетьман Скоропадський.
Відповідно третя книга охоплює період з 1946 року по сьогодення. В ній Павло Гай-Нижник, зокрема, обіцяє розкрити таємницю вбивства Данила Скоропадського.
Торкаючись того, що відбувається з Україною зараз, історик впевнений: ми переможемо росію, але важливо після перемоги не програти Україну в собі. Він має на увазі здатність українців винести уроки з минулого і переосмислити бачення майбутнього.
«Всі ці 30 років скорочувались години в школах і університетах на вивчення історії України і політичних наук, і все, що робили на цьому тлі історики, культурологи, творча інтелігенція, було проти течії. І як би цієї діяльності не було, ми б не мали те суспільство, яке зараз бореться, і не мали б стільки героїв. Завдяки цій роботі виросло ціле покоління українських патріотів. Всі зрозуміли, що в цій війні треба об’єднатися навколо держави і нації. А попереду нас чекає велике переосмислення цих 30 років незалежності», – заявляє Павло Гай-Нижник.
