10 травня у Лондоні відбулась урочиста церемонія на честь цьогорічних переможців міжнародного конкурсу Museum and Heritage Awards, на якій спеціальну нагороду журі за виставку «Україна — розп’яття» та особливу професійну стійкість в умовах війни вручили Національному музеєві історії України у Другій світовій війні.
Проте, є і сумні новини. З лютого 2022 року внаслідок російської агресії в Україні постраждало 60 музеїв і галерей. З них 22 музейні установи зруйновано. Більшість припадає на Харківську і Донецькі області, і в цьому розрізі найбільш відчутні культурні втрати Маріуполя. Про це, а також бачення музейної справи у повоєнний період йшла мова на діалоговій зустрічі “Музей. Перезавантаження”. Діалогова платформа», яка відбулась в Українському кризовому медіа-центрі в рамках проєкту «Маріуполь.Культурна деокупація».
Директорка департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради Діана Трима розповіла, що у місті було 5 комунальних музеїв, які працювали досить консервативно. Влада робила спроби змінити форму демонстрації експонатів, розвернути їх до людей, зробити місцем, де відбувався діалог. Однак, перебудова музейних площ так і не розпочалася, бо з музейниками так і не дійшли до того, яку саме концепцію вони собі уявляють.
Зі слів Діани Трими, в тих поглядах лишилось багато що з пострадянського у сприйнятті музею як сталої установи, не здатної реагувати на зміни: «Для нас оцей діалог між музеєм як комунальною установою та органом управління був складним. Поки вони думали про те, яким має бути новий музейний простір, ми починали роботу з іншими музеями, запрошували різних експертів, щоб спробувати розповісти про Маріуполь та його історію в інший спосіб».
Звісно, були і виключення. За словами в.о. директора Маріупольського краєзнавчого музею Олександра Горе, в цій установі були зацікавлені у змінах. 40 років в музеї не було капітального ремонту, 30 років не змінювалась експозиція. Був сформований план реконструкції, нова концепція розвитку. Почали відцифровувати експонати, але цей процес займав багато часу.
Історик, співавтор Концепції мультифункціонального міського Центру “Порт Культур” Михайло Зубар добре знається у сучасній польській музейній справі і є противником пострадянської музейної архаїки.
«Ми бачили проблеми зовні, – сказав він. – Згоден з тим, що маріупольські музеї мали проблеми, однак, вони не були проблемами виключно цього міста. Чимало національних музеїв з ними стикаються. Це закритість фондів, самого музею від суспільства, його герметичність, невміння говорити сучасною мовою, незнання трендів світової музеології. На Заході нова музеологія виникла у 70-х роках минулого століття, і дискусія з цього приводу там давно закінчилася. Всі дійшли висновку, що музеї повинні не тільки зберігати».
На думку гендиректорки Національного музею українського декоративного мистецтва Людмили Строкової, музеї – це про минуле і майбутнє.
«Це історії історичної і культурної спадщини українського народу, і сьогодні як ніколи вони потрібні як просвітницькі заклади. Основна ціль нашого музею – навчити українців любити українське», – відзначила спікерка.
Про досвід Національного музею Історії України у Другій Світовій війні у переосмисленні свого місця в культурному ландшафті розказав генеральний директор Юрій Савчук.
«Сьогодні культуру називають креативною індустрією, і в цьому як для мене перша вихідна позиція у поясненні багатьох речей. Чи пов’язано це напряму з фінансуванням? Нові ідеї іноді народжуються у гаражі», – відмітив спікер, поділившись своїми принципами роботи установи.
«У мене є три кити, на яких намагаюсь будувати роботу. Перший – це актуальність. Музей не може бути відірваним від того, що відбувається навколо. Другий – ти мусиш бути цікавим, знаходити своє місце у розмаїтті послуг, підходів, способів подачі. Третій – сталість розвитку та бачення стратегії. Насправді, йде швидше і досягає цілі не той, хто біжить, а той, хто не зупиняється», – підкреслив Юрій Савчук.
Будь яка розмова про майбутнє – це спосіб його уявляти. Так вважає голова правління ГО «Музей сучасного мистецтва» Ольга Балашова. На її переконання, будь-який сучасний музей має реагувати на той контекст, в якому ми знаходимось та розуміти, що рухає суспільство.
«Ми маємо якось схопити цей образ майбутнього, – наголосила спікерка. – Дійсно, війна всіх змінила, але ми ще з 2017 року почали думати, яким буде майбутнє, і сьогодні перейшли від слів до діла. З березня минулого року почали збирати цифровий архів. Потім на його основі стали купляти твори».
