Черговою гостею спеціального проєкту Українського кризовогог медіа-центру «Навколо книги» стала Вікторія Оліщук. Вона лауреатка Президентської стипендії для молодих авторів і митців, премії імені Володимира Булаєнка, переможниця конкурсів («Ірпінський Парнас», «Шодуарівська альтанка», «Усі чекають справжнього поета», «Хортицькі дзвони», «Віршоманія», обласного молодіжного літературного конкурсу імені Якова Гальчевського, імені Герася Соколенка, «Перо золотого птаха».
Вікторія з Хмельниччині, і де б не була, серцем та думками завжди в рідних Кульчинках. Згадує, що переїзд у столицю дався дуже важко.
«Як тільки переїхала в Київ, мені було дуже важко адаптуватися. Це інший ритм, інші люди, інше все. Нещодавно помітила, що мої тексти тоді були якісь такі, ніби цей світ для мене ворог, ніби все навколо вороже, тотальна небезпека і все погано. Зараз це трішки інакше. В мене немає рожевих окуляр і я не вважаю, що все дуже добре і прекрасно. Зло існує і воно нам дуже активно нагадує про себе повітряними тривогами. Втім, сприйняття Києва все ж таки змінилося», – зізнається авторка.
Писати вона почала ще зі шкільних років, однак тексти, за які не соромно, почала писати лише у студентські роки. Згодом закінчила бакалаврат КНУ імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Літературна творчість, українська мова та література». Зараз – студентка другого курсу магістратури спеціальності «Загальне і порівняльне літературознавство» все того ж університету.
«В 16 років я думала, що можна вивчитись на письменницю. От прийти, вивчитись і все буде добре. Але все сталось не так, як гадалось, – говорить Вікторія. – Мої очікування трішки розбились. Університет звісно дає велику базу знань, може показати, як писали, як не варто писати, але далі це вже тільки твоя праця. Ти або в цьому рухаєшся або ні».
І дівчина почала рухатись, бажаючи донести світові, що любов важлива, дуже цінна і любов може перемогти дуже багато чого.
«Навіть, коли я про якісь сумні моменти пишу, все одно ключовим моментом є саме любов», – додає гостя.
Друга збірка віршів Вікторії Оліщук має назву «Восьме відчуття», яка залишилась ще з дипломної роботи. І вийшло так, що світ видання побачило майже одночасно з першою збіркою.
«Для мене восьме відчуття – це про натхнення. Тепер я в очікуванні третьої книжки. Матеріалів для неї вже достатньо, є рукопис, який розсилала у видавництва», – говорить поетка.
Вона відверто каже, що ті умови, які їй пропонують, поки не підходять. Однак, ігнорування їй теж не підходить, і відмови не підходять, а тому не слід на це звертати особливої уваги – продовжувати працювати і продовжувати рухатись.
