14 січня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулося експертне обговорення на тему “Україна в центрі геополітичного протистояння: російський ультиматум і реакція Заходу”. Подія була організована УКМЦ та мала на меті підбити підсумки міжнародних перемовин з приводу російського ультиматуму країнам Заходу, спрогнозувати розвиток міжнародного становища – і як варто діяти українській владі за цих обставин.
Відкриваючи обговорення, Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС, наголосила, що власне результати женевських діалогів відсутні – і це цілком очікувано. Ба більше – ці зустрічі не можна навіть називати перемовинами, адже Росія свідомо “поводила себе як хуліган і шантажист, виставляючи ультиматуми”. Західний світ ці ультиматуми очікувано відхилив, вказала Климпуш-Цинцадзе, однак при цьому не перейняв стиль розмови, що нав’язувався Кремлем.
“Я взагалі не впевнена, що ці діалоги можуть призвести до якогось конкретного результату. Путіним керує амбіція залишитися в історії “Російської імперії”. Він любить певний символізм. А ми знаємо, що 2022 рік – це століття з моменту створення Радянського Союзу. Тому ми маємо з вами розглядати події в Білорусі минулого і позаминулого року як частину цього процесу – повзучої анексії Російською Федерацією різних частин колишнього Радянського Союзу. Це ж стосується подій в Казахстані і введення військ під егідою ОДКБ – і ескалації довкола України”, – заявила Климпуш-Цинцадзе, відзначивши, що ці дії Москви можуть стати тригером Третьої світової війни.
На думку політикині, це розуміють на Заході – однак наразі бракує превентивних дій. Кремль може зрозуміти тільки реальні кроки, а не лише перелік потенційних покарань, який озвучують і не втілюють.
А черговий етап агресії проти України не обов’язково почнеться з повномасштабного введення військ. Це може бути масштабне знеструмлення в енергосистемі, прорив дамби на Дніпрі абощо. І здійнена в цей же день 14 січня кібератака на сайти українських міністерств цілком може бути одним з елементів нового витка агресії.
Як наголосила Климпуш-Цинцадзе, чіткого порогу “пекельних санкцій” проти Кремля Заходом не встановлено – цю ситуацію вона схильна вважати одним з проявів глобального тренду “democracy in recession”.
“Але найстрашніше – що ми не бачимо чіткої позиції України. Влада не працює над тим, щоб максимально об’єднати наше суспільство. А цього нам найбільше зараз не вистачає. Оця внутрішня єдність, намагання і потреба мобілізувати забезпечення збройних сил України – це те що мало бути зараз нашим пріоритетом. Я його не бачу. Це і розбудова територіальної оборони, про яку ми так багато говоримо. Цього дуже не вистачає в середині внутрішній політиці, яка би мала стати опорою для активної зовнішньої політики України. Тоді ми могли бути більш почуті у зовнішньому світі”, – резюмувала Климпуш-Цинцадзе.
Данило Лубківський, директор Київського Безпекового Форуму, заступник Міністра закордонних справ України у 2014 році, погодився, що робити фінальні підсумки передчасно, ми стали поки свідками “завершення лише першого акту цієї великої драми”.
Дипломат окреслив декілька опорних точок для аналізу. По-перше, це російська лінія поведінки. Режим Путіна не досягнув своїх нахабно задекларованих цілей.
“Однак дії російської дипломатії свідчать, що реципієнтом такої поведінки була внутрішня аудиторія. Тож перший акт завершився дивідендами для путінської системи. Одним з технічних завдань росіян було показати, що з Заходом можна розмовляти у такій обурливій манері. Тепер треба відслідковувати у цьому контексті китайський трек, зокрема запланований на лютий візит Путіна до Пекіна”, – наголосив Лубківський.
Що ж стосується реакції Заходу, то президент США зміг використати цю ситуацію для консолідації союзників.
“Бачимо спробу порозумітися і об’єднатися навколо оновленої риторики про спільні цінності і завдання. Путін в якомусь сенсі допоміг Заходу стати Заходом. Питання – чи тепер Захід готовий до марафону, який йому нав’язує Кремль?” – задався питанням спікер.
Коментуючи ж становище України, Лубківський нарікнув, що нам так і не вдалося добитися санкцій проти “Північного потоку-2”. Втім, є й підстави для оптимізму: ніхто так Україну не захищав в історії – ні у ХХ столітті, ні раніше – як це роблять зараз.
“Навіть не будучи членом ЄС і НАТО, Україна відновлена на ментальній карті Європи. Саме зараз – час для високої дипломатичної активності України. Наразі ця активність здійснюється партизанськими наскоками. Однак на зміну піар- і Твіттер-дипломатії має прийти дипломатія реальна та публічна. Це час для виняткової активності президента України. Саме для цього його обирала така кількість людей”, – закликав Лубківський.
На думку дипломата, ризики існують як смертельні, так і м’якші, гібридні. Суспільство має бути психологічно готовим до будь-якого сценарію. А президент має по-дорослому говорити про них з суспільством. І основним напрямом такої підготовки має стати проєкт “Велика обороноздатність” – саме туди, вважає Лубківський, мають піти основні державні інвестиції.
Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії, Міністр закордонний справ України у 2007-2009 роках, коментуючи хід женевських перемовин, з жалем констатував, що досвідчені російські дипломати Грушко та Рябков, делеговані туди Кремлем, набули нехарактерної їм раніше ролі провокаторів та пропагандистів. “Чи то люди повірили у власну брехню, чи це просто повторення ганебної практики останніх років радянської пропаганди 80-х років”, – поділився Огризко враженнями від роботи колишніх колег.
На думку Огризка, в Москві відверто дали задню після погрози санкціями щодо особисто Путіна.
“Це – практика вуличного хулігана, який бере “на переляк”. Така поведінка зберігатиметься, поки ця недоімперія функціонує, і нам треба бути психологічно готовими. Отримавши меню санкцій від Заходу, в Кремлі почали думати про наслідки. Там побачили, що США і НАТО готові до будь-якого сценарію. Це свідчить, що процес прокидання Заходу набуває конкретніших форм”, – висловив оптимізм Огризко.
Дипломат пожартував, що українці колись поставлять “маленький гіпсовий монумєнтік” Путіну на російському кордоні – за те, що він зробив для згуртування України і Заходу проти російської загрози.
Огризко також відзначив, що треба переформулювати ставлення нашої дипломатії до укріплення обороноздатності та засобів стримування. Після нав’язаної Україні відмови від ядерної зброї за Будапештським мемрандумом, ставка має бути зроблена на конвенційну високоточну зброю.
“Треба повернути собі здатність до стримування будь-якого агресора. Зрозуміло, якого – ми ніколи не будемо воювати зі США чи Німеччиною, мова в першу чергу про Росію. Ми не член НАТО – тож маємо добиватися здатності самостійно захищати себе”, – наголосив Огризко, закликавши лобіювати отримання Україною оборонних систем від західних союзників.
Віталій Портніков, український публіцист, письменник, журналіст, заперечив попереднім спікерам: на його думку, в ситуації, що склалася, замало залежить від України – м’яч суто на полі демократичних сил світу на чолі зі США.
“Буду песимістом. У випадку війни, якщо Росія застосує весь свій арсенал, включаючи Повітряно-космічні сили, Україна буде окупована за декілька тижнів. Навіть про партизанський опір навряд чи вийде говорити. Приклад Донбасу показав, що населення може бути невдоволене окупантами, однак під дулами чужих автоматів поводить себе покірно”, – вважає Портніков.
Журналіст нарікнув, що вибори 2014 і 2019 року засвідчили: українці готові голосувати за політиків, які проявляють готовність домовлятися з Кремлем. Однак таку позицію він розкритикував як хибну ілюзію.
Коментуючи ультиматум Москви та женевські контакти щодо нього, Портніков заперечив, що власні автори сприймають його всерйоз. Основна мета – домогтися повного позбавлення України будь-якої військової підтримки Заходу, зокрема припинити співпрацю з НАТО у всіх можливих проявах.
“Росія планує отримати час, за який можна пригальмувати рух України до Європи. Але навіть у такому випадку ми можемо отримати шанс – якщо Росія “перегне палицю”, то питання нашої євроатлантичної інтеграції буде вирішене швидше, ніж це зараз здається. Але за це доведеться заплатити надзвичайно високу ціну – життями, територіями, падінням економіки. І на цьому балансі триматиметься наше життя у найближчі місяці, поки ситуація не вирішиться”, – спробував спрогнозувати Портніков.
Валерій Чалий, голова правління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний і Повноважний Посол України, зробив низку важливих заяв про ризики та можливі засоби їх подолання.
“Захід і США розуміють, як це розуміють і в Кремлі, що в середньостроковій перспективі Росія втрачатиме стратегічні можливості. Водночас, Путін вже не буде перейматится за свою легітимність в очах Заходу, або дискутувати про правила чи цінності – йому тут і зараз важлива лише рівність за столом перемовин з президентом США. Росія нахабно принижує ЄС, бажаючи говорити лише зі Сполученими Штатами Америки”, – пояснив посол Чалий геополітичні амбіції Кремля.
Ситуацію, що склалася, голова правління УКМЦ услід за держсекретарем США Ентоні Блінкеном назвав найглибшою кризою європейської безпеки з часів Холодної війни. Втім, брутальна поведінка Путіна призводить до наслідків, протилежних його цілям – наприклад, Фінляндія і Швеція задумалися над приєднанням до НАТО.
Валерій Чалий окреслив три можливі сценарії розвитку подій та оцінив їх вірогідність. Перший – масштабний наступ російської армії із захопленням якомога більшої території України – має орієнтовну вірогідність у 10%. Другий сценарій – деескалація та повернення російських військ в казарми. Такий варіант Чалий оцінив у 17% вірогідності.
Нарешті, найбільш імовірний сценарій із символічною оцінкою в 73% – це комбінована атака та поступки української влади перед тиском Росії. До ознак цього дипломат відніс сигнали готовності до так званого компромісу за будь яку ціну щодо процесу встановлення миру, спровокувавши цим самим внутрішньополітичну кризу. Саме до цього українську владу можуть підштовхнути превентивні силові дії Росії – кібератаки на об’єкти критичної інфраструктури, енергетичний шантаж аж до можливого відключення електроенергії, поставки якої здійснюються через контрольовану Білорусь або припинення газового транзиту. Цілком вірогідним є введення “російських миротворців” на територію ОРДЛО і подальші провокативні дії. Все це може закрити на десятиліття нам шлях до ЄС та НАТО.
“Діюча влада та частина суспільства все ще наївно очікують, що можна буде встановити мир ціною поступок з боку Путіна. Це – дуже небезпечна ілюзія”, – попередив Чалий.
Дипломат спрогнозував, що вирішальним стане час в кілька тижнів, починаючи з 4 лютого, коли стартує зимова олімпіада в Пекіні. Її відкриття планує відвідати російський очільник і, за деякою інформацією, в оточенні Володимира Зеленського розглядають можливість провести двосторонню зустріч саме у цей момент за лаштунками Олімпіади. Як попереджає Чалий, в такому разі за відсутності Верховного головнокомандувача цілком вірогідною буде військова провокація росіян, яка може значно послабити позиції України. Загалом вікно можливостей для дестабілізації чи навіть наступу в росіян існуватиме орієнтовно до квітня – і якщо цього не відбудеться, вже до літа ескалації не буде.
Якщо драматичних зрушень до літа не станеться, оптимальним виходом може стати надання Україні ПДЧ на саміті НАТО в Мадриді наприкінці червня 2022 року. Важливим може стати і втілення ініціативи республіканців у Конгресі США щодо статусу “НАТО+” – приєднання України до країн-союзників США, поряд з Австралією, Новою Зеландією, Японією, Південною Кореєю та Ізраїлем. Звісно, за умови, що такий статус не заперечуватиме членство України в НАТО у перспективі.
Наостанок Чалий наголосив на важливості для обороноздатності України високоточної оборонної зброї – в першу чергу, ракетної.
“Таку зброю ми навряд чи отримаємо від партнерів. Забезпечити себе можемо тільки власноруч. Ресурси всередині країни в нас для цього є – хоча інвестувати у власні ракетні технології буде досить дорого. Однак, якщо двері НАТО для нас раптом закриються, це буде єдиною можливістю захиститися. Взагалі, якщо серйозно плануємо не допустити війни, треба у найближчі місяці максимально зміцнитися”, – наголосив посол Чалий.
На завершення голова правління УКМЦ підкреслив: наш найбільший ресурс – це наші Збройні Сили та сотні тисяч ветеранів – люди, які вміють і готові воювати з Росією.
