Волонтерство – важка, часто ненормована та небезпечна праця, яка нині стала буденною для тисяч українців по всьому світу. І не лише українців. «Волонтер» – не абстрактна одиниця, що має тільки функціонал. Часто самі добровільні помічники не розуміють, наскільки важлива їх роль та чому, попри все, продовжують допомагати іншим.
23-річний Андрій Круговий із Харкова – хлопець іронічний. «Близнюки в Сатурні, ще не знайшов себе», «люблю скрімо (музичний жанр. – Авт.), котиків і солодкі смаколики» – так він себе означив у відповідь на питання, чи додати щось до «волонтер» перед ім’ям та прізвищем. Якщо ж серйозно, то Андрій ось вже понад п’ять місяців розвозить на своєму велосипеді продукти та ліки мешканцям одного з найнебезпечніших та найзруйнованіших нині історичних районів Харкова – Північної Салтівки. Він – один з близько 50 людей, які підтримують містян у рамках волонтерської ініціативи «Допомога. Харків».
Життя під обстрілами
Як було раніше? У кого з харків’ян не спитай, точно скажуть, що Салтівський житловий масив – найбільший в Україні. Тут ніби мешкає майже третина міста, тобто близько 500 тисяч людей. Немісцевим додатково пояснять, що житловий масив поділяється на Північну Салтівку і просто Салтівку. Кожна з них, своєю чергою, має внутрішнє зонування.
Все змінилося 24 лютого 2022 року. Наразі саме Північна Салтівка – разом з П’ятихатками, Горизонтом та ХТЗ – найбільше потерпає від російських обстрілів. Просто тому що розташована найближче до кордону з рф і тимчасово окупованих нею територій Харківщини.
«Попри те, що жителі вимушені перебувати в руїнах власних домівок, життя там не зупинилося, – розповідає Андрій. – Біля під’їздів нерідко можна побачити компанії сусідів, які обладнали місця для спільного ведення побуту, і тепер люди, які раніше могли не знати один одного, разом готують їжу на вогнищі та намагаються налагоджувати умови свого життя. Також можна зустріти польові кухні, де волонтери роздають готові обіди».
Харків’яни допомагають харків’янам
В умовах воєнного стану Андрій обрав собі діяльність відповідно до здібностей: «На своєму велосипеді доставляю їжу та ліки для людей, які залишаються у Харкові, попри постійні обстріли з боку російських загарбників».
Хлопець – волонтер спільноти «Допомога. Харків». Там йому навіть бронежилет видали.
«Декілька разів поруч зі мною були влучання, і я вилітав із сідла. Проте й у броника є мінус: мене часто зупиняла та оглядала поліція, бо не так вже й багато людей у цивільному пересуваються містом під обстрілами, та ще й у захисті», – іронізує хлопець.
У перші дні російських обстрілів у місті почали спонтанно виникати добровільні об’єднання громадян. Харків’яни адресно допомагали родичам, сусідам та знайомим, які самі себе забезпечити не могли. Коли стало зрозуміло, що стражденних багато, а доступ до ресурсів ліпше організовувати спільно, добродії почали кооперуватися.
Одне з таких об’єднань – «Допомога. Харків» – за перші сто днів повномасштабної війни виконало 6 тисяч запитів харків’ян.
«Маємо до 20 волонтерів у Харкові та до 30 віддалених. Вони виконують та обробляють запити людей на допомогу з їжею та ліками. Наразі отримуємо невеликі партії гуманітарки, лише ліки. Не маємо власного складу, тому не працюємо з великими кількостями. Але маємо та постійно покращуємо процес менеджменту маленьких партій. Кооперуємося з іншими волонтерськими організаціями, налагоджуємо контакти з мережами аптек», – вказує координатор «Допомога. Харків» Генек Томашко, зауважуючи, що ініціативі довелося тимчасово призупинити прийом запитів, зокрема, щоб виконати вже отримані та знайти фінансування на нові.
Страшний гість
За даними соціологічного опитування групи «Рейтинг», ще на четвертому місяці повномасштабної війни українці переважно адаптувалися. Кілька місяців Андрій спостерігає за життям харків’ян у нових умовах і зауважує події не лише обнадійливі, а й сумні.
«Поруч з компаніями сусідів на імпровізованій літній кухні завжди є страшний гість – смерть. Наприклад, коли їдеш по вулиці, можна наткнутися на тіло мертвого чоловіка, який, судячи з величезної кількості крові, вчинив самогубство – вистрибнув з вікна. На жаль, таке зараз трапляється доволі часто. Проте не брати це близько до серця неможливо: співіснування життя та смерті у нескінченному танці тут відчувається по-особливому яскраво», – каже Андрій.
Милі історії
За кілька місяців хлопець придбав, отримав і доставив сотні ліків і препаратів, назви яких ніколи не чув і не бачив раніше.
«Волонтерська робота настільки щільно увійшла в моє життя, що власна домівка перетворилася на склад: у моєї мами є медична освіта, тому в нашій квартирі зберігалися медикаменти й ми видавали їх волонтерам, які приїздили до нас», – розповідає Андрій.
Він каже, що «милих історій» в його волонтерській буденності геть нема, але одразу розповідає кілька. Ось жінка, якій він доправив «базові» знеболювальні та протизастудні, нагодувала смачним тортом. Ось інша, сповнена вдячності за рідкісні ліки для дитини, намагається дати грошей. А ця – обіймає та називає людиною, яка рятує життя.
«У 602-му мікрорайоні (одна з частин Салтівки. – Авт.) у жінки закінчилися ліки для дитини з дитячим церебральним паралічем. По моєму маршруту (це було на початку весни) працювали три аптеки: одна – на Холодній Горі, друга – поблизу Центрального ринку, третя – на Пушкінській, 10. Нічого в цих трьох точках не знайшов. У мене було замовлення на ХТЗ, тому я також перевірив в аптеці поблизу Палацу спорту. Там знайшов одну пластинку «Вальпроком 300 Хроно» та одну пластинку іншого препарату. Наступного дня відвіз. Жінка дуже зраділа: «Це все мені? Це так допоможе! Дякую!» – пригадує Андрій, забуваючи уточнити, що задля цього здолав по воєнному місту близько 8 кілометрів, не враховуючи виїзду з дому та виконаних замовлень.
Слова вдячності перестають бути формальністю, коли дізнаєшся про дію знайдених ліків. Протисудомний засіб, назву якого запам’ятав хлопець, використовується для лікування епілептичних нападів.
Ті, хто за себе не попросить
Окрема турбота Андрія – тварини, яких покинули власники:
«Хазяї з різних причин залишають їх удома: хтось через власну безвідповідальність, у когось дійсно не було вибору, а хтось просто одного дня не повернувся додому з магазину. Якою б не була причина, результат у цього один – сотні тварин, зачинених у домівках своїх господарів без їжі та води».
У перші місяці широкомасштабної агресії рф, коли тисячі харків’ян рятувалися від обстрілів, як могли, волонтер ледь не в кожному відвідуваному під’їзді чув за зачиненими дверима голоси полишених домашніх улюбленців.
«Іноді хотілося вибивати ті двері, тільки б допомогти заручникам», – ділиться хлопець. Але вихід знайшов конструктивніший – завжди бере з собою контейнер з кормом і підгодовує вуличних тварин.
«Звісно, це не може докорінно змінити ситуацію, але додасть ще один день існування самотній тваринці. Стати безхатьком, але з доступом до хоч якоїсь їжі та води, для них у таких умовах є доволі непоганим варіантом», – переконаний волонтер.
Андрій Круговий міг би готуватися до захисту диплома або до весілля, гуляти з друзями чи подорожувати з родиною, працювати за касою, станком або комп’ютером, але він годує вуличних котів і розвозить ліки людям, які мимоволі опинилися майже не передовій. Напевно, він просто не може інакше. Як і тисячі волонтерів, що послідовно та вперто допомагають Україні наближатися до перемоги.
Ганна Старкова, Харків
26.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
