В Українському кризовому медіа-центрі відбулась чергова зустріч у форматі «Навколо постаті». Модератор та ведучий Ігор Стамбол присвятив її Борису Грінченку – людині, чиє ім’я завжди зберігатиметься у пантеоні української культури.
Письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Багатогранність його таланту вражає. Проте, найбільш відомим Грінченко став завдяки чотиритомному тлумачному «Словарю української мови» та низці фундаментальних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, серед яких найбільш відома книжка для читання в школі «Рідне слово».
Участь в розмові взяли науковці Київського університету імені Бориса Грінченка. Вони розказали, що робить навчальний заклад для поширення поглядів цієї видатної особи і оцінили її внесок в різні сфери життя України.
«Можливо, його можна означити як лебедину пісню літературного народництва. Можливо, і як вершину. В кожному разі це знакова постать. Без неї перехідний спадок від Шевченка до модерністів втратить якусь ланочку», – зазначив професор кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства Факультету української філології, культури і мистецтва Роман Козлов.
«Борису Дмитровичу дуже боліло, що тих матеріалів, які він отримав, дуже замало, і вони в повній мірі не характеризують весь лексичний запас української мови, – відмітила його колега по кафедрі Тетяна Вірченко. – Тому він двічі писав звернення для того, щоб можна було словник розширити словами з творів українських письменників. Він перечитував всю тогочасну літературу. Перед тим мав досвід видавця. Видавав твори, які б можна було поширювати і серед інтелігенції і серед селян».
Молодший науковий співробітник Музею Бориса Грінченка Ірина Яковлева звернула увагу на те, що він послідовно доводив – український народ існує. Для цього збирав етнографію. А те що у народу є своя мова, продемонстрували чотири томи словника.
За її словами, все життя Грінченкове спрямоване на боротьбу з імперською машиною знищення людини.
«Грінченка потрібно знати. Навіть його історичні твори, в яких натрапляєш на фразу «Думали козаки, що віра в москалів православна. Тяжко помилилися, бо віра в них московська». Зупиняєшся, і починаєш думати», – процитувала Ірина Яковлева.
Учасники розмови зійшлись на думці, що Борис Грінченко – це та історична фігура, чий спадок являє собою набір, котрий потрібен українцям завжди. Особливо сьогодні. І хоча він не був головною дієвою особою свого часу, а в біографії залишив чимало привидів для дискусій, ставлення до справи і наполегливість має для багатьох стати прикладом.
«Наполегливість Грінченка в тому, щоб перевиховати кожного школярика в його Олексіївській школі просто вражає, – відзначив Роман Козлов. На його думку, це треба наслідувати і нам.
«Для боротьби з московитами потрібно багато часу, зусиль і розумних людей. Але це абсолютно реально, і подолати московицтво українців теж реально», – додав науковець.
Тетяна Вірченко зі своєї сторони підкреслила, що для боротьби з ворогом потрібна воля і за потреби бажання переосмислити свою ідентичність. І це починається з мови. «Для боротьби з московитами потрібно покоління дітей, які мають свою географію, історію і мову, – пояснила вона. – Тому кожний педагог, заходячи в клас, повинен усвідомлювати важливість його освітянського фронту. І в свій час педагоги зробили багато для того, що сьогодні на лінії фронту були захисники».
