Ірина ПОЛІЩУК, «ФАКТИ»
У першій частині інтерв’ю з українським дипломатом, Надзвичайним і Повноважним Послом України в США (у 2015−2019 роках), головою правління Українського кризового медіа-центру Валерієм Чалим «ФАКТИ» говорили про те, чому не всі країни вірять в повномасштабне вторгнення Росії в Україну. А також дипломат пояснив, наскільки важко було довести Заходу, що гра у так званий компроміс призводить лише до зростання апетитів у Кремлі, а не навпаки. Адже слабка позиція тільки дає інші приводи для подальших кроків агресії з боку Росії.
У продовженні розмови Валерій Чалий розповів, яка вірогідність сценарію використання України як розмінної монети у грі Заходу з Росією з переділу сфер впливу в Європі.
“Думаю, Росія нав’язуватиме сценарій з примушення українського керівництва до капітуляції”
— Нещодавно в інтерв’ю ексрадник Путіна Андрій Ілларіонов висловив думку, мовляв, виведення американських військ з Афганістану негативно вплинуло на рейтинги Джозефа Байдена, і, як наслідок, Демократична партія на майбутніх виборах до Конгресу має шанси програти. Тому й з’явився сценарій, за якого Джозеф Байден може виступити в ролі миротворця, припинивши війну на сході України, таким чином він врятує рейтинг партії. Валерію Олексійовичу, як ви вважаєте, наскільки реалістична така версія розвитку подій?
— Я чув багатьох експертів, журналістів, політологів по всьому світу, зокрема й в Америці, і в кожного свої версії. Запропоную свою. Вважаю, що на самому початку нова адміністрація Джозефа Байдена була зорієнтована на розв`язання питань в Азії. У своєму такому суперництві та в деяких моментах протистояння з Китаєм. І в перший період всі зусилля нової адміністрації були спрямовані в тому напрямку. Це Росія, а саме, Володимир Путін фактично змусив США приділяти більше уваги Європі. Тобто на тлі передвиборчої кампанії Джозефа Байдена, де йшлось про відновлення трансатлантичного партнерства, довелось переорієнтовувати увагу всіх американських структур на Європу, зокрема Україну. І сприяли цьому нова концентрація військ та шантаж Росії.
З одного боку, Росія таким чином досягла того, чого вони завжди хочуть, — сидіти разом за столом переговорів з Америкою. Це була тактична перевага та, в принципі, мабуть, основна ціль, щоб потім показувати себе як світову державу, а не країну, де рівень економіки нижчий, ніж у багатьох європейських країнах. Таким чином, дані обставини змусили всіх сконцентруватись на питанні безпеки в Європі. Це — як результат різних подій, які відбувались. А сприяв створенню цієї ситуації — Кремль, Володимир Путін і його оточення.
Є й інша проблема: поки що й Україна, й країни Заходу лише реагували на ці загрози та виклики. Й тільки зараз, коли минув час, який і показав потребу в проактивній політиці та превентивних заходах проти Росії, ситуація змінилась. Тому можу погодитись лише з тим, що у багатьох сторін є бажання мирно завершити цю ситуацію якомога швидше, не затягуючи.
Читайте також: Про повернення до ядерного озброєння, чому світ фактично не реагує на анексію територій і воєнні провокації Росії, розповідає ексміністр
— Тож чи вдасться світовим лідерам примусити Путіна до миру?
— На мій погляд, Росія в особі Володимира Путіна, його оточення та політтехнологів і надалі затягуватиме розв`язання цієї ситуації. Там також відбудуться вибори. Зараз змінюються підходи й в самій РФ, де чинна влада бажає залишитись на вічно. І всі зовнішні перемоги грають на закріплення рейтингу російського президента. В принципі, затягування цього всього вигідніше Кремлю, ніж Заходу.
— Німеччина та Франція (посередники під час підписання двох Мінських угод — у 2014-му та 2015 роках) заявляють, що прагнуть їхнього втілення. Водночас Владислав Сурков назвав ці домовленості дипломатичною перемогою Росії за останні 30 років.
— Жодних Мінських угод у міжнародно-правовому розумінні не існує. Є політичні домовленості, які були на різних етапах російської ескалації та агресивних кроків Кремля, задля недопущення повномасштабної війни. Ці домовленості відбувались за посередництва країн Європи, передовсім Франції та Німеччини. Вони багато в чому себе вичерпали через дії Росії, яка посилювала ескалацію, військові загрози, використання зброї, не виконала навіть першого, базового пункту — припинити стріляти. Росія змінила обставини, яких не було у 2014−2015 роках: в ОРДЛО видано майже мільйон російських паспортів, постійно постачається в цей регіон обладнання, техніка, озброєння, пальне.
Хочу підкреслити: це були суто політичні домовленості, вони не мають жодного юридичного значення. Навіть коли йдеться про політичне значення, варто згадати, що політики, за посередництва яких відбувалось узгодження цих домовленостей, окрім Путіна, вже не при владі. Це ще один момент, який багато хто недооцінює. Міжнародні політичні домовленості укладаються в різній формі та у різні терміни. І це не лише «Мінськ» 2015-го та 2014 років, а й всі обіцянки, що давала Росія на всіляких зустрічах. На мою думку, ця сторінка історії перегортається. Не вважаю, що сьогодні можна використати політичні домовленості 2014−2015 років з точки зору обставин, які кардинально змінились.
Тому оцінка цих домовленостей Сурковим, як одним із співавторів ідеї «Русской весны», — його справа. Той факт, що ця його ідея зазнала краху, яку він чомусь називає успіхом, — його проблеми. Адже сценарій «Русской весны» в Україні, сподіваюсь, вже не має шансів на реалізацію. Те, що Росія намагається видати бажане за дійсне та намалювати своє читання всіх цих домовленостей, — це та боротьба, яку ми ще спостерігатимемо наступні дні, тижні, місяці…
— На вашу думку, який російський сценарій розвитку подій найімовірніший?
— Думаю, Росія нав’язуватиме сценарій з примушення українського керівництва до капітуляції. Все залежить від того, чи українському народу та політикам вдасться вистояти в цій ситуації загалом. Адже сьогодні найслабша її ланка, на мій погляд, — керівництво України. Воно перебуває під великим тиском. Офіційно було заявлено про неможливість будь-яких прямих перемовин з найманцями з ОРДЛО, які керовані з Москви. Також ми чули заяви високопосадовців, що «червоні лінії» не будуть перейдені, але побачимо, як все відбуватиметься на практиці. Якщо все ж вони поступляться, то в Україні буде дуже серйозний спротив продавлюванню цієї капітуляції.
Вкотре наголошую: те, що зупинило повномасштабну війну в Європі на момент 2015 року, не може вічно використовуватись. Росія не може вічно застосовувати свою зброю, танки, армію для шантажу України та всього світу. Колись цьому буде покладено край. Сподіваюсь, це відбудеться не коштом України, натомість буде спільний опір всіх країн, які розуміють, до чого призведе капітуляція українського керівництва перед Росією.
«Кожен крок української сторони давав Росії привід іти далі»
— Але чому від наших західних партнерів ми постійно чуємо про реалізацію Мінських угод?
— Насправді позиція країн Заходу змінювалась. Зараз, говорячи про реалізацію Мінських домовленостей, вони чітко зазначають: йдеться про втілення домовленостей на основі міжнародного права. Навіть президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган підкреслив це на пресконференції у Києві. Таким чином, жодних рішень, що суперечать базовим принципам міжнародного права, не може бути! Цей факт не хоче визнати Росія, яка не бажає виконувати політичні Мінські домовленості в тому контексті, як їх тлумачать Україна та країни Заходу. Росія бачить лише свій сценарій. Повторюсь, їх сценарій виконання цих домовленостей — капітуляція України через здійснення контролю над частиною української території, де-факто. Тобто самі по собі домовленості виконали свою функцію. Росія, на мій погляд, вже перегорнула сторінку з точки зору можливості їхньої імплементації, але все одно продовжує продавлювати це.
— Все ж країни Заходу говорять про виконання домовленостей.
— Вони, як і ми, не хочуть війни. Натомість бажають зберегти переговорний, дипломатичний трек. А Мінські домовленості єдині, де на спільній заяві є згода та підпис Путіна. Тому це один варіант, як змусити Росію бути відповідальною за виконання безпекової частини домовленостей. Але ж в Кремлі не хочуть цього робити, вони бажають продавити так звану політичну частину, ігноруючи безпекову.
Власне, про яке виконання Мінських домовленостей може йтись, якщо кожен крок нової української влади на чолі з Володимиром Зеленським призводить лише до ескалації? Ми пам’ятаємо ці компроміси, зокрема й з відведення українських військ. Кожна така поступка української сторони давала Росії привід йти далі. Цей урок пройдено, ми його засвоїли ще у 2014−2015 роках. Сподіваюсь, влада та президент його також вивчили. В даному випадку всім треба погодитись з одним очевидним фактом: Мінські політичні домовленості вже вичерпали себе на даному етапі. Вони могли б бути використані раніше, а зараз — вже ні.
— Насамкінець, на вашу думку, яка ймовірність використання України як розмінної монети у грі Заходу з Росією з переділу сфер впливу в Європі?
— По-перше, Захід, США та інші партнери не пішли на російський ультиматум з розподілу сфер впливу в Європі. Це очевидно. Такою була мета Росії, і вони отримали у відповідь — ні! Тому Росія та Путін надалі підвищуватимуть ставки, а Захід сьогодні реагуватиме активніше.
Інша справа, можливо, тактичні цілі країн Заходу повністю не збігатимуться з українськими інтересами. В такому разі випробують на міцність українську об’єднану позицію, до якої входить влада, але не лише президент, парламент, а й представники на місцях, а також суспільство. Тобто за єдиної позиції щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності й можливості подальшого розвитку України як члена Європейського союзу, НАТО, повноцінного представника цієї сім’ї демократичних країн, жодного розміну чи навіть такої вірогідності не буде! Наразі констатую: російська пропозиція розподілу сфер впливу провалюється. Тому треба й надалі тримати впевнену, скоординовану разом з нашими союзниками позицію, підсилювати консолідованість всередині країни, наші оборонні можливості, тоді точно збережемо й міжнародну суб’єктність України, й можливості подальшого розвитку.
