Центр прав людини ZMINA, ГО “Захист в’язнів України” та Європейська мережа судового захисту прав ув’язнених презентували звіт “Як Україна може допомогти депортованим до Росії українським в’язням повернутися додому?”.
У звіті вказано, що лише в період з 3-го по 6 листопада 2022 року Росія депортувала від 1800 до 2000 в’язнів, серед яких було декілька сотень важкохворих, зокрема ті, хто проходив лікування від туберкульозу.
«Уявіть собі, що пережили в’язні, які опинились під окупацією Херсонської та Миколаївської області. Серед них є пацієнти двох туберкульозних лікарень, а також багатопрофільної лікарні. Це люди, які потребували постійного медичного обслуговування, спеціального лікування і підтримки. Вони не мали можливості евакуюватися самостійно. Держава теж не подбала про їхню евакуацію. Їх просто кинули напризволяще. А потім прийшли окупанти, які діяли за принципом: нам не важлива якість, нам важлива кількість людей. Як стадо вівець просто під дулами автоматів без права взяти з собою навіть необхідні речі, без будь-яких пояснень в’язнів завантажували у вантажівки та силоміць вивозили на територію Російської Федерації», – розповіла юридична консультантка ГО “Захист в’язнів України” Ганна Скрипка.
За її словами, кожен, хто пережив окупацію та примусове вивезення до Росії, пережив тортури.
«Їх били російські спецпризначенці, людей катували електрошокерами, принижували. Там були люди з відкритою формою туберкульозу та іншими хронічними захворюваннями. Для росіян це були просто об’єкти, а не люди. Ось так наші громадяни стали заручниками окупантів. В РФ їм незаконно змінили вироки за російським законодавством”, – розповіла додала правозахісниця.
Після завершення терміну ув’язнення не всі отримують свободу, а єдиний коридор, через який вони можуть потрапити до України — це Грузія. При цьому 90% звільнених не мають документів, а без них повернення в Україну неможливо.
З приблизно 2000 депортованих в’язнів 400 осіб вдалося повернути з території РФ, з них — 320 уже в Україні, інші — в Грузії або третіх країнах.
Необхідно створити державну стратегію з повернення депортованих в’язнів, включно з правовими та соціальними механізмами їхньої реабілітації. На цьому наголосила директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
“Попри те, що повернення всіх депортованих українських громадян є частиною Мирного плану Президента України (пункт 4), схоже, повернення в Україну в’язнів, незаконно депортованих РФ, не є предметом перемовин з РФ. Тому самі в’язні, без допомоги нашої держави й навіть з певними перепонами з її боку, мають шукати шлях повернення додому. Без допомоги громадських організацій і благодійних фондів це майже неможливо. Втім, до того, як постане практичне питання про виїзд з РФ, колишні в’язні часто піддаються адміністративному затриманню та поміщенню до центрів утримання іноземних громадян. Тобто Росія, яка їх депортувала, після звільнення з колонії затримує їх як нелегальних мігрантів”, – відмітила Альона Луньова.
Правовий радник Європейської мережі судового захисту прав ув’язнених (EPLN) Василь Мельничук торкнувся питання про дискримінацію, стигматизацію засуджених цивільних та недостатню увагу української влади до депортованих в’язнів звернув увагу.
На його переконання, це питання мало вирішитися дуже давно, але воно досі актуальне.
«У Верховній Раді зареєстровані відповідні законопроєкти, але вони досі не ухвалені. Національне законодавство вимагає, щоб дипломатичні установи видавали нашим громадянам посвідчення на повернення до України протягом доби. Але наші люди чекають в буферній зоні місяцями. Утримувати людей тривало в Грузії і не давати цю посвідку — незаконно. Держава повинна взяти на себе цю відповідальність і створити механізми забезпечення прав наших громадян, оскільки вони пережили воєнні злочини. Вони є прямими свідками і жертвами воєнних злочинів РФ”, — зазначив Правовий радник Європейської мережі судового захисту прав ув’язнених (EPLN).
