Агресія росії проти України продовжує знаходитись серед головних трендів світової політики. Цього року публічний інтерес до нього почав проявляти Китай. Що криється за цими намірами, спробували відгадати учасники фахової дискусії «Китайський підхід до вирішення конфліктів: загроза чи можливість?», яка відбулась в Українському кризовому медіа-центрі.
Чи існує взагалі китайський підхід у міжнародній політиці, чи це в кожному випадку щось унікальне і ситуативне? З таким питанням до учасників зустрічі звернувся президент Центру Трансатлантичного Діалогу Максим Скрипченко.
Доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віктор Константинов запропонував розрізнити питання на дві речі – миротворництво і врегулювання конфлікту.
«Перше в класичному сенсі передбачає участь у польових операціях і розведенні сторін. В цьому у Китаю багато досвіду, але це не наш кейс – зараз ніхто не полізе між нашими військами і окупантами, бо це небезпечно», – зазначив експерт.
За його словами, з моменту створення КНР стояв на позиції невтручання, яке розумів дуже широко. Ця позиція для нього була непорушною до початку дев’яностих років. Сьогодні від цього принципу країна де-факто відійшла.
«Коли ми говоримо про політичний підхід і миротворництво як посередницьку роль якоїсь країни або організації у вирішенні конфлікту в цілому, отут все дуже складно, – відмітив Віктор Константинов. – У кожного є свій єдиний патерн, з яким він відходить до таких питань. Американці зазвичай влізають у конфлікт і так домовляються про мир, щоб він існував за їх участі. Росіяни влізають в конфлікт, роблять так, щоб він ніколи не закінчився, і завдяки цьому беруть участь у вирішенні конфлікту. У Китаю такого єдиного патерну немає через брак великого досвіду посередництва».
Доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка звернув увагу на те, що на відміну від Заходу, який робить акцент на хороше врядування і права людини, Китай ставить наголос на вирішенні соціально-економічних питань та інвестиціях. Це має приваблювати країни Глобального Півдня. Навряд чи це той випадок, якого ми шукаємо.
Яку вигоду для себе може переслідувати Китай при врегулюванні ситуації навколо України? Міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко вважає, що відповідь витікає з аналізу ситуації у світі. Він розколовся на дві частини – демократичну і авторитарну, і це той вододіл, який визначає усі процеси, у тому числі і те, що відбувається в Україні.
«Китай займає ясно виражену позицію у другій частині, і тому розраховувати на те, що той, хто знаходиться по той бік бар’єру, працюватиме на наші національні інтереси не доводиться. Для цього треба бути великим фантазером або дуже наївною людиною», – впевнений Володимир Огризко.
Експерт назвав кроки Пекіну, які жодним чином не можна назвати дружними по відношенню до Києва. Китай називає агресію росії проти України українською кризою. Крім того, є непідтверджені дані, що він все ж таки допомагає росії отримувати товари подвійного значення, які використовуються у війні проти України.
«На мою думку, очікування від Китаю в нас нульові, – визнав колишній міністр закордонних справ. – Він буде і далі працювати миротворцем для глобального Півдня і заробляти на цьому для себе якісь бали, а ті зусилля, які він докладатиме на нашій темі, важко буде назвати проукраїнськими».
На противагах, протиставленні США та грі певними формулюваннями та поняттями на нашій ситуації Китай намагається зміцнити свою глобальну роль. Таку думку висловила експертка з питань Східної Азії, магістерка зовнішньої політики Наталія Плаксієнко-Бутирська.
«Поки Сполучені Штати підривають світ конфліктами у Сирії, Афганістані, Іраку, колишній Югославії, ми пропонуємо стабільність. Так говорять китайці, звертаючись до країн глобального Півдня. Але це ніяк не відповідає нашим інтересам. Україна потребує якомога більшої підтримки у світі, і в той час, коли наші партнери протягом року намагалися цю підтримку консолідувати, Китай допомагав Росії розповсюджувати наратив про те, що російський напад на суверенну державу це перш за все боротьба Росіі та Заходу».
Голова Комітету ВРУ з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко закликав дивитись не на риторику Китаю, а на його дії. В даному випадку ми чуємо миротворчу риторику як пропаганду. Дії, якщо їх проаналізувати, з нею не збігаються. І тоді цю риторику слід розглядати в контексті великої загальної стратегії КНР. Вона полягає в тому, щоб зруйнувати той ліберально-демократичний світоустрій, який був створений після другої світової війни і стати новим гегемоном.
«Ми маємо відповісти для себе, чим для нас є сьогодні Китай – стратегічним партнером, як це закріплено в деяких документах; викликом, про який вже говорять європейські партнери чи загрозою національній безпеці? Оскільки ми прагнемо стати повноправним членом Євросоюзу, то відповідно маємо координувати свою зовнішньополітичну політику із зовнішньополітичними пріоритетами ЄС», – наголосив Олександр Мережко.
