Чергова зустріч у рамках проєкту «Навколо постаті» Українського кризового медіа-центру була присвячена обговоренню Леся Курбаса в культурному просторі країни. На думку учасників розмови, значення цього імені для національної театральної традиції в повній мірі ще не розкрито.
«Ця постать лише починає набувати для нас певних рис і забарвлення, – вважає театральний режисер, засновник та художній керівник англомовного театру ProEnglish Theatre і спільноти DSP Алекс Боровенський, – Особисто для мене це міська легенда. Усі знають, що є Лесь Курбас. Усі знають Харків, київський період, але крім цього знаємо дуже мало. Заповнити нестачу цих знань націлені матеріали, яких чимало з’являється останнім часом. Фігура дуже титанічна, і було б гарно зрозуміти на смак і колір».
З цим погодилася науковий співробітник Центру Леся Курбаса Діана Копйова. Знання обмежуються тим, що він учасник розстріляного відродження і новатор театру. Що саме Курбас зробив для театру зазвичай не всі знають.
«Наш центр і створено у 1988 році за для того, щоб поширювати ці знання серед широкого загалу», – наголосила спікерка. На її думку важкий шлях до повернення Курбаса у сьогодення зумовлений ставлення до нього радянської системи. Після того, як його репресували і навіть після реабілітації це ім’я можна було згадувати, а ось ідеї були під забороною.
Головна зберігачка Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, кураторка проєкту “Open Kurbas: цифрова колекція” Тетяна Руденко зі свого боку не відносить Курбаса до невідомих постатей. Книжок про нього дуже багато, і вона порадила їх купувати, читати і дізнаватися більше.
На питання ведучого Ігоря Стамбола про спроможність Леся Курбаса допомагати українцям в їх боротьбі проти російського вторгнення, кожний учасник висловив власну думку.
«Особисто мені він допомагав у вимушеній еміграції до Польщі. Я зверталась до Курбаса аби відволіктися від думок про війну і на ній чоловік», – відповіла Діана Копйова.
Алекс Боровенський згадав виставу «Відродження», яку він разом із колегами поставив за методом Леся Курбаса. В ньому є вірш Олени Теліги про те, що у ворогів все тая ж мова, і ця фраза закарбувалася у пам’яті всіх глядачів
«Коли Курбас прознав про те, що його заарештують і намагався поїхати до Москви, щоб це з’ясувати, березільці проводжали на вокзалі, і він їм сказав: «На нашій не своїй землі». Зараз ми точно знаємо, що час змінився. Повномасштабне вторгнення нас згуртувало. Працювати в таких умовах дуже важко, але треба пам’ятати, що культура робить націю. Необхідно пам’ятати свою культуру, знати її. Давайте пам’ятати про Курбаса і вивчати його», – закликала Тетяна Руденко.
Лесь Курбас – український режисер і теоретик театру, засновник експериментального театру «Березіль»; з майстерні Курбаса в кінематограф прийшли не тільки талановиті актори, але й низка режисерів.
В 1907 році створює студентський театр, де стає головним актором і режисером.
У 1916 році переїздить до Києва та приєднується до трупи театру Миколи Садовського. З часом цей осередок перетвориться на «Молодий театр».
В березні 1922 року засновує свій найбільш амбітний проект – мистецьке об’єднання «Березіль», в рамках якого Курбасу вдається відійти від суто психологічного театру, на користь театру перетворення.
В 1933 році Курбаса усувають від керівництва «Березолем».
Відчуваючи загрозливість ситуації, режисер переїжджає до Росії та влаштовується працювати в одному з московських театрів, але того ж року його заарештовують і відправляють у виправні табори строком на п’ять років.
На засланні режисер не припиняє творчої діяльності – ставить близько десяти п’єс, але в 1937 році його розстрілюють на Соловках в урочищі Сандармох.
