Голова Директорії Української Народної Республіки Симон Васильович Петлюра досі залишається однією з найвідоміших і в той же час міфологізованих постатей українського національно-визвольного руху. Колись академік Російської академії наук Федір Корш сказав про нього такі слова: «Українці самі не знають, кого вони мають серед себе… Петлюра безмірно вищий за те, що про нього думають. Він із породи вождів, людина з того тіста, які колись у старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями. Живе він у несприятливих умовах, не може виявити себе. Та хто знає, чи не зміниться все навкруги нас? А коли зміниться, буде він вождем народу українського. Така його доля».
Час все розставив інакше. Які радянські міфи про Петлюру досі існують і як їх побороти? У пошуку відповідей Ігор Стамбол запросив до Українського кризового медіа-центру у проєкт «Навколо постаті» експертів, добре обізнаних в цій темі.
Як зазначив директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін, спільними зусиллями держави, освіти, істориків, громадянського суспільства ситуація щодо Петлюри змінюється: «Про це свідчать соціологічні опитування. В них він входить до першої десятки постатей, до яких найбільший інтерес у суспільстві. Раніше ступінь довіри до Петлюри варіювався на рівні 20 %. Останнє соціологічне опитування КМІС, проведене у січні 2023 року, показало, що 64 % респондентів прихильно до нього ставляться. Це величезне зрушення, яке пов’язано у тому числі із війною».
Спікер підкреслив, що за великих рахунком Україна зараз б’ється за ті самі речі, за які бився Петлюра понад 100 років тому – державну незалежність, суверенітет, соборність, демократичні цінності, європейський курс, українську культуру, ідентичність і церкву.
Що стосується міфів, то у радянській пропаганді вся історія революції зводилась до героїчної ходи радянської влади. Якщо і говорилось про український рух, подавалось це в образі петлюровщини як дрібно буржуазного руху на чолі із Петлюрою, який не підтримувався суспільством, що було далеко не так.
«Петлюра спочатку був синонімом українського війська, пізніше – українського руху як такого, а згодом цим словом стали позначати все українське. Я бачив документи КДБ 60-х років, в яких сине-жовтий прапор характеризували саме як петлюрівський», – розказав Ярослав Файзулін.
Він також прокоментував чергові заяви російського керівництва про історичний контекст України: «Керівник їх держави, який чомусь уявляє себе великим істориком, стверджує, що України не існувало як такої. Перед тим був міф про те, що Україну зробив Ленін. Між тим, Україна на європейських картах існувала із 16-17 століття. У 20-му була Українська народна республіка, а радянська Україна – ця квазідержавність, підпорядкована Росії, з’явилась на руїнах УНР».
Одним із міфів про Симона Петлюру є його образ погромника, антисеміта, грабіжника, який нібито продав Україну Польщі. Провина за ті єврейські погроми, які вчиняли різні політичні сили і армії на українських землях, з точки зору єврейських істориків дійсно лягла на Симона Петлюру, хоча він як голова держави намагався зробити все, щоб їм запобігти. Так вважає Завідувач кафедри всесвітньої історії Факультет суспільно-гуманітарних наук КУБГ Ігор Срібняк.
Він нагадав, що Директорія УНР в певні часи не контролювала більшості території і не могла протидіяти тому, що вчиняли бійці Червоної армії і денікінці.
«Українські історики розуміють, що тут треба привнести якусь корекцію, адекватніше дивитись на ті процеси. Сьогодні, коли ми навчилися боротися і навколо існує цифровий світ, легше відрізняти правду від кривди, але у двадцяті роки минулого століття такої можливості не було. Тоді більшовики побудували ефемерну хибну картинку, створили світлий образ Радянського союзу. Українці і представники інших поневолених народів на ту пропаганду піддались», – відзначив Ігор Срібняк.
«Історикам невідомий жоден документ, в якому Петлюра заохочував до погромів. Натомість відомі десятки документів, що свідчать про його боротьбу з цими погромами», – додав Ярослав Файзулін.
На думку директора Музею Української революції 1917-1921 рр Олександра Кучерука, ця постать стане ще ближче до людей, коли на наступній купюрі у 2 тисячі гривень вони побачать Симона Петлюру. Він вважає це своєрідним пантеоном. Українці дивляться на купюри і знають, що це їх герої.
«До війни у наш музей приходили росіяни і починали говорити, що українці і Петлюра – антисеміти. Я їм казав, що погоджусь з цим, якщо вони знайдуть в українській мові аналог словам «Бей жидов – спасай Россию». Вони замовкали, бо не знали, що сказати», – згадав Олександр Кучерук, показуючи, що руйнація міфу – не такий важкий процес, як то здається.
