Під час бойових дій захисне екіпірування відіграє дуже важливу роль. Його функція – надавати максимальний захист від куль та уламків, але водночас воно має бути легким і зручним. Задовольнити ці дві вимоги – завдання доволі непросте, особливо коли з’являється третій фактор – ціна матеріалів. «Українській Броні» вдалося гарно збалансувати згадані три фактори настільки гарно, що компанія успішно працює не тільки в Україні, але і в США.
ВІД САМОРОБНОГО ЗАХИСТУ ДО СТАНДАРТІВ НАТО
Історія «Української Броні» доволі символічна. Почалося усе у розпал Майдану, коли у Самооборони виникла потреба захищатися від агресії міліції і тітушок. На той момент в Україні неможливо було купити ні бронежилет, ні захисний шолом. Уся продукція ішла виключно в державні органи і армію. Група майданівців почала виготовляти саморобні жилети зі спресованих PET-пляшок і залізних пластин. Цей кустарний захист допомагав від кийків і помпових рушниць, якщо стріляли здалека, але, звісно, був безпорадний перед кулями на Інститутській.
Після Майдану почалася війна, і потреба у захисті тільки наростала. Ті самі майданівці заснували компанію «Українська Броня» і почали займатися цією справою уже професійно. На той час армія мала старий радянський захист, зроблений із сталі. У країнах НАТО таке просто заборонено, оскільки кулі й уламки рикошетять від металу і відповідно з грудної пластини можуть потрапити у шию або побратима, який стоїть поруч. А ще залізний захист доволі важкий і при постійному використанні це виливається у проблеми зі спиною.
“Українська Броня” пішла іншим шляхом – вони почали використовувати світові напрацювання: кераміку, кевлар, надвисокомолекулярний поліетилен, якісні тканини і фурнітуру. Однак станом на 2015 рік головним пріоритетом для закупівель держави була дешева ціна, а війна поступово перейшла у заморожену «мінську» фазу, тож «Українська Броня», яка перша в Україні почала випускати арамідові (більш відомі як кевларові) шоломи, вирішила вийти на американський ринок.
Паралельно працюючи в Україні і США, компанія розробляла продукцію, що відповідала стандартам НАТО та ДСТУ. Ці два стандарти різні і заточені під захист від різної зброї: натівський – від натівської, а український – від пострадянської. Компанія активно розвивалася, виготовляла партії навіть для силових підрозділів США, розробила системи прихованого захисту, комплексні бронекостюми. В Україні їхня продукція мала попит переважно серед спецпризначенців, але потім настало 24 лютого 2022 року.
ХАОС, САМОПОЖЕРТВА І РОЗВИТОК
В «Українській Броні» не вірили у можливість повномасштабного вторгнення, тому компанія не мала великих партій на складах, але було багато готових напрацювань під різні аспекти фронту.
“Ми за один день отримали мільйонні запити від Міністерства оборони, фондів, установ і всіх, кого тільки можна уявити, – згадує нинішній директор компанії Ян Гончаров. – У перші два тижні ми віддали все, що було на складах і почали розширюватися, шукати матеріали, наймати людей…”
Бізнес тимчасово релокувався з тоді не дуже безпечного Києва, а його засновник В’ячеслав Наливайко та головний конструктор Влад Шпаченко долучилися до війська. Влад потрапив у ТРО і, як водиться, свого бронежилета не мав.
“Мені кажуть, дивись, нам волонтери підігнали бронік, тримай, – згадує бойовий шлях конструктор. – Я беру в руки, він важить, блін, кілограмів 15, мабуть. Я кажу хлопцям – там металева плита, я його одягати не буду. На мене подивилися, як на хворого на голову. Потім я попросив, щоб мені прислали бронік нашої компанії з нормальними плитами, і тоді почалися інші моменти – побратими хотіли у мене постріляти, бо ніхто не вірив, що така легка плита щось витримає”.
Ця історія доволі гарно передає хаос і необізнаність, які панували у перші місяці вторгнення. Волонтери з добрими намірами кинулися робити захист з підручних матеріалів, але броня виходила часто небезпечніша за її відсутність.
Коли бійців ТРО почали відправляти на Схід, і командування дізналося, де працював Влад у цивільному житті, то його відпустили займатися своєю справою. В’ячеслав Наливайко служив далі і, на превеликий жаль, загинув на початку вересня 2022 року, однак його дітище продовжило набирати обертів, коли влігся хаос і вдалося відлагодити ланцюжки логістики.
“За півтора року повномасштабного вторгнення ми виготовили 130 000 пар плит і близько 50 000 шоломів», – підсумовує Ян. – Ми входимо у п’ятірку найбільших виробників України у цьому сегменті. Плануємо відкрити власне виробництво, на якому буде виготовлятися повна лінійка засобів захисту: бронеплити, шоломи, балістичний захист. Поки десь неподалік від наших кордонів, а після війни перенесемо виробництво до нас. Зараз, щоб ви розуміли, у Європі немає ні одного такого заводу”.
Перші 6 місяців вторгнення компанія працювала на волонтерських засадах, тобто гроші брали за собівартість виробів, але потім вирішили таки додати певну маржу, щоб була змога інвестувати у нові розробки.
За словами директора, протягом усіх цих турбулентностей пріоритети компанії залишалися незмінними:
“Наша мета – робити найзручніший і найякісніший технологічний продукт. Ми не будемо його здешевлювати, якщо для цього треба пожертвувати якістю, зручністю чи надійністю”.
Він із жалем зауважив, що зараз у компанії є можливість тестувати і вдосконалювати свої вироби на найзапеклішій війні з часів Другої світової.
РОЗРОБКА, ВИПРОБОВУВАННЯ, ФІДБЕК
Продукція «Української Броні» досі залишається порівняно дорогою, але її ціна виливається у значно меншу вагу, більшу безпечність і зручність, а також якісніші матеріали та фурнітуру.
Головний конструктор згадує про бронежилет, який після 5 років активного польового користування показали виробникам:
«Так, там деякі стропи відірвалися, але він цілком робочий. Я сам здивувався, коли побачив. Його теоретично можна і далі використовувати».
Бронеплити «Української Броні» мають форму стільника; Верхній шар кераміка, що приймає силу удару, нижній – поліетилен, який завдяки свої в’язкості зупиняє метал.
Головний конструктор так коментує переваги своєї продукції:
“Якщо уламок чи куля потрапляє у плиту, то вибиває тільки один стільниковий сегмент, а плита далі в робочому стані. Якщо б це була суцільна кераміка, то тріснула б повністю. На відміну від арамідових, наші плити не бояться ні води, ні ультрафіолету”.
Працюючи над новими моделями, «Українська Броня» відстежує світові тенденції використання матеріалів, збирає фідбеки користувачів і аналізує потреби ринку. Буває і так, що приходить якийсь конкретний підрозділ з окремим запитом.
“Один підрозділ ССО замовив бронежилети з нашими плитами, але вагою не більше 8 кг. Ми зробили відповідну модель і віддали на тестування їм і ще одному підрозділу, якому нічого не пояснювали. Це як медичні тести з ефектом плацебо. Ми зацікавлені у тому, щоб відразу зробити гарний продукт, який потім не треба було б через півроку переробляти, – розповідає про конструкторську кухню Влад і додає, – ми не можемо передбачити усі реальні умови, які будуть у хлопців на полі, у кожного підрозділу є свої нюанси. І може це прозвучить не дуже гарно, але повномасштабна війна дає для нас великий досвід, ми можемо краще зрозуміти, що покращити, щоб продукт працював і допомагав”.
Влад доволі скептично оцінює роботу деяких конкурентів, які за півроку випускають по 5 нових версій бронежилета, бо це свідчить про те, що із самого початку були недопрацювання. Про свої дітища він каже, що намагається їх максимально довести до ладу на початковому етапі.
Усі нові розробки віддають на випробовування у Міністерство оборони і Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння. Усі партії готової продукції також проходять тестовий відстріл. На кожній бронеплиті наклеєний QR-код, за яким можна ознайомитися з документацією. Так «Українська Броня» дбає не тільки про репутацію, але і, перш за все, про безпеку бійців.
Коли вдається роздобути трофейні російські набої нового зразка, їх також неофіційно використовують для відстрілів, оскільки вони дещо відрізняються від радянських. Проблема полягає тільки у тому, що для сертифікованих випробувань їх би довелося офіційно закупити у Росії.
ЖІНОЧИЙ ЗАХИСТ, БРОНЕКОВДРА І БРОНЕКОСТЮМ
Продукція «Української Броні» доволі різноманітна. Якщо зайти на їхній сайт, то там можна побачити бронезахист для різних частин тіла, броньовані футболки, каремати, ковдри і навіть костюми для собак.
Кілька тижнів тому пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі у Києві одягли у бронежилет. Так компанія прорекламувала запуск лінійки жіночих бронежилетів. Насправді, це – доволі суттєва потреба, оскільки в українському війську служить багато жінок, а спеціального анатомічного захисту вони до цього часу не мали. Були певні напрацювання інших компаній, але там просто взяли стандартну плиту і зробили вирізи у підкладці, що має гальмувати заперешкодну дію кулі. Іншими словами, пожертвували безпекою і не задовольнили анатомічних вимог.
«Ми розробили іншу форму плити і компенсували анатомічні відмінності додатковим м’яким балістичним захистом, що прикриває груди збоку; тиск ваги плит іде на пояс», – коментує розробку Влад.
У роботі над цією моделлю допомогли медики «Госпітальєрів», які ділилися своїм досвідом і міркуваннями.
Також популярною розробкою компанії виявилася бронековдра. Влад поділився історією появи цього винаходу:
“Рік тому до нас звернувся постійний клієнт з ідеєю зробити бронековдру. Ми прорахували матеріали і виготовили перших тестових штук 10, а потім почали сипатися запити, бо хлопці завішували ними вхід у бліндаж, дехто в машині закутувався від уламків”.
Коли у Бахмуті стало гаряче, бронековдри використовували для евакуації місцевих: ними завішували кузов із трьох боків і так безпечно вивозили цивільних. Бронековдра має 2 клас захисту за ДСТУ, тобто зупиняє короткоствольні кулі, а отже має певну ефективність і проти осколків.
Окремої уваги заслуговує бронекостюм, що нагадує середньовічні лицарські обладунки і прикриває доволі велику частину тіла, окрім грудної клітки: живіт, пах, шию, плечі, та верхню частину ніг. Ця розробка з’явилася ще до вторгнення, але спочатку не була популярною.
“Приїжджали хлопці і просили банальні плитоноски, – згадує Влад, – а коли на фронті вони побачили, як працює артилерія, то почали замовляти бронекостюми”.
Є в асортименті продукції «Української Броні» і вузькоспеціалізовані розробки, наприклад, підсумки з максимальною швидкістю діставання з них предметів, чи з повною безшумністю, з яких можна одною рукою діставати гранати, причому у підсумку автоматично залишатиметься чека.
МРІЯ ПРО МЕНШИЙ ПОПИТ
Продукція «Української Броні» нещодавно пройшла сертифікацію Міноборони, оскільки тільки півроку тому армії дозволили офіційно закуповувати сучасну керамічну броню. Чоловічий жилет уже пройшов усю необхідну сертифікацію, на черзі жіночий.
У компанії дотепер іноді трапляються черги на продукцію, особливо коли замовляють кілька крупних партій відразу. Директор каже, що найболючіше, коли прилітають термінові індивідуальні запити від військових, які кажуть, що їм наступного дня на фронт, і просять «хоч щось»:
“Ми не класичний бізнес, який може дозволити собі просто не зважати на цю потребу, тому якось комбінуємо, беремо щось із нетермінових партій, над якими працюємо, пояснюємо замовникам ситуацію…”
Наостанок я запитав у головного конструктора, чи є у нього якась мрія винайти щось особливе, але, замість інженерських задумів, почув людське:
“Я мрію якнайшвидше припинити розробляти броніки, щоб війна закінчилася, і це перестало бути пунктом номер один”.
ЛЕСЬ БЕЛЕЙ
Усі фото – автора
Читайте інші репортажі про стійкість українців, які живуть і відновлюють свою країну в непрості часи – не опускають рук перед труднощами, а, навпаки, активно діють і отримують посттравматичне зростання, у рубриці «ВІДЧУВАТИ»:
ЧЕРНІГІВ: ВІДБУДУВАТИ З ПОПЕЛУ
