Ким стануть у майбутньому діти війни – інженерами, лікарями, вченими, видатними спортсменами? А, може, військовослужбовцями? Це питання з тих, на яке марно шукати відповіді сьогодні. Між тим, дітей війни стає все більше. За даними міністерства юстиції, починаючи з 24 лютого, в Україні народилося 36 425 дітей. І це лише станом на початок травня.
40 днів персоналу Чернігівського пологового будинку довелося жити і працювати в самому медичному закладі, адже пересуватися містом було надзвичайно небезпечно. За цей час у місті на світ з’явилися 137 малюків. Ці історії про те, як війна змінила життя тих, хто тільки прийшов чи збирався прийти у цей світ і їхніх батьків.
Син з’явився на світ у перший день війни
У родині чернігівського адвоката Миколи Торбєєва та його дружини Євгенії підростають дві доньки. У лютому сім’я очікувала на поповнення – мала народитися третя дитина.
“Війна заскочила мене з дружиною в пологовому будинку. Ранком першого дня під вибухи снарядів орків моя дружина народила сина!”, – розповів Микола Торбєєв.
Однак разом радіти цій приємній події не вийшло, бо на Чернігів наступали російські війська.
Батько з двома доньками декілька тижнів провів без зв’язку в окупованому селі в передмісті Чернігова, оскільки вони не встигли повернутися в місто: в’їзди-виїзди були заміновані, а потім окупанти зайшли в село. Мама з малюком переховувалася у цей час від артобстрілів й авіаударів у бомбосховищах та підвалах міста.
“Зараз вже ми об‘єдналися родиною, і всі діти у безпеці. Лише через місяць нашого сина вперше оглянув лікар. Хлопчика назвали Данилом”, – поділився батько.
Він зазначає, що дітям важко сприйняти і пережити війну в будь-якому віці. Усі переживання позначаються на їхній емоційній сфері.
«Молодша Даша (4 роки) не зрозуміла, що справді відбулося. Ми гралися в розвідників, а наш підвал – то був наш секретний штаб, а прорив до Чернігова під мінометним обстрілом – то було наше випробування справжніх розвідників. Мені вдалося перетворити це для неї в гру. І вона просто мужньо грала», – розповідає Микола Торбєєв.
Однак зі старшою Лізою було складно. Вона все розуміла, і це не минуло непоміченим для її психічного стану. Так само і для його дружини.
«Після декількох тижнів в окупації та обстрілів ми прорвалися в Чернігів, я забрав дружину і новородженого сина та вивіз їх. Це було за день, як підірвали міст через Десну», – зазначив Микола Торбєєв.
Зараз діти й дружина проходять реабілітацію.
Схожими історіями пережитого можуть поділитися, чи не півтори сотні батьків, адже за час бойових дій під Черніговом у місцевому пологовому будинку народилися 137 малюків, у тому числі дві трійні і дві двійні.
Медперсонал понад 40 днів мешкав на роботі
Генеральний директор Чернігівського пологового будинку Василь Гусак говорить, що заклад під час війни працював, незважаючи на постійні обстріли, перебої з електрикою та водопостачанням. Будівля пологового будинку, термомодернізацію якої завершили торік, теж постраждала від обстрілів – на кількох поверхах повилітали 110 вікон, одна із стін корпусу пошкоджена, зовні рясно посічена осколками. Завдяки оперативному проведенню відновлювальних робіт система теплопостачання пологового будинку не постраждала.
Читайте також: Якщо прилетить, то нехай, але так, щоб не мучитися
Василь Гусак зізнається, що не бачив для себе іншого варіанту, як лишатися на роботі й забезпечувати життєдіяльність свого медичного закладу. Оперативно реагувати на всі виклики й вирішувати проблеми. Він прожив на роботі понад 40 днів. Приклад керівника наслідували й інші працівники. Частина співробітників – понад 120 людей – залишалися увесь час бойових дій навколо Чернігова в підвалі пологового будинку, а працювали в спеціально обладнаному бомбосховищі. Генеральний директор зазначає, що з початком війни окремим співробітникам, особливо мамам із дітьми, рекомендував виїжджати з Чернігова. Однак були й такі, що в умовах небезпеки залишили свої робочі місця. Через це з-понад 200 співробітниками пологового в умовах воєнного стану були призупинені трудові відносини.
“У мене теж є родина, є онуки, яких потрібно було рятувати. Моя донька сама вивозила своїх дітей – 3 та 5 років. Я не міг із ними поїхати. Вважаю, що не маєш права залишати свою роботу, якщо обрав медицину. Потрібно працювати для людей. Ми зобов’язані лікувати хворих, навіть ворогів”, – наголошує генеральний директор Чернігівського пологового будинку.
Ті, хто залишив роботу, порушили присягу лікаря, де зазначається “усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує”.
Василь Гусак має бойовий досвід – у 1983-1985 роках санінструктором був на війні в Афганістані.
“Ніби й намагаєшся забути, хочеш забути війну, але не виходить. Досі сниться, що я молодий – з цигаркою. Хоча вже не палю понад 30 років”, – зауважує він.
Про другий бойовий досвід говорить жартома – “я тут не стріляв, тут я пологи приймав”.
Можливо, саме через бойовий досвід головного лікаря його заклад був виявився достатньо підготовленим до роботи в умовах війни. Всі – на своїх місцях, і знають, як діяти.
Породіль привозили в пологовий у супроводі тероборони
Під час бойових дій поблизу Чернігова породіль доставляли у пологовий у супроводі бійців тероборони. Як правило, пологи починаються вночі, а в цей час у місті діяла комендантська година, тож, аби убезпечити жінок з їх дітьми, що ось-ось мали з’явитися на світ, про чернігівські родини дбали бійці тероборони. Якщо у мирний час у Чернігівському пологовому будинку народжували чимало жінок із області, то під час війни – тільки з Чернігова.
Допомагали прийти в цей світ новим мешканцям міста акушерка Олена Колос та завідувачка неонатального відділення Вікторія Базарна. Олена Колос говорить, що не так давно повернулася додому, бо прожила на роботі з 24 лютого.
Читайте також: Родина з Комишувахи: Так хочеться додому, навіть на попелище, але українське…
Жінки спочатку народжували на першому поверсі пологового будинку, а потім, коли ситуація ускладнилася, то і в бомбосховищі. Там було розгорнуто й операційні.
Медики підкреслюють, що всім породіллям надавали допомогу згідно з медичними протоколами. Хоча практикували ранні виписки, скорочуючи час перебування в медзакладі.
“Ви знаєте, що й ускладнень після пологів не було, й ковіду не було. Але й після виписки намагалися залишатися з пацієнтками на зв’язку. Я давала свій особистий мобільний, щоб жінка могла зателефонувати, спитати про те, що її хвилює”, – розповіла Вікторія Базарна.
Вона підкреслює, що попри стрес у більшості жінок вдалося налагодити лактацію, бо грудне вигодовування – це запорука майбутнього здоров’я дитини.
Рятувати дітей доводилося не тільки в пологовому. Одну з жінок із двома дітьми, які народилися недоношеними, довелося направити на лікування до столиці. Вікторія Базарна разом із завідувачем реанімацією Олександром Гошком переносили на руках новонароджених дітей через пішохідний міст, біля якого волонтери організовували евакуацію людей з Чернігова. І так, під обстрілами, лікарі врятували життя своїх маленьких пацієнтів.
У Всесвітній день медичної сестри нагороду з рук Президента України Володимира Зеленського отримала старша акушерка пологового відділення Чернігівського пологового будинку Віра Целик. Її удостоєно орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Віра Целик організувала роботу відділення у бомбосховищі при постійних обстрілах та ракетних ударах. Приймала пологи та увесь час була поруч із пацієнтками та їхніми родинами.
Воєнні умови стали випробуванням не тільки для жінок, яким випало стати мамами під звуки повітряних тривог і постійних обстрілів, а й медикам, які берегли здоров’я, життя і новонароджених, і їхніх матерів. З викликами всі впоралися.
Бомбосховище – для пацієнток, а не для цивільних!
Заступник головного лікаря з технічних питань Володимир Вінницький проводить екскурсію бомбосховищем пологового будинку. Чоловік зазначає, що після звільнення міста журналісти часто навідуються в медзаклад.
“Ми відремонтували бомбосховище 2014 року. Працює вентиляція, водо- і теплопостачання. Також відремонтували електродвигуни, тепер уже маємо і генератори”, – розповідає він.
Володимир Вінницький говорить, що у передвоєнний час періодично організовував тренування для медперсоналу з евакуації в надзвичайних ситуаціях. І колегам це дуже не подобалося. Але, як тільки почалися обстріли й бомбардування Чернігова, всі знали, куди бігти і що робити.
“З початком обстрілів до бомбосховища спустилися і мешканці навколишніх будинків. Однак довелося вибачитися та пояснити людям, що бомбосховище – для пацієнток і працюючої зміни. Цивільним перебувати тут не можна”, – згадує заступник головного лікаря.
У бомбосховищі, площею 400 метрів квадратних розрахованому на 100 людей, перебували жінки до пологів, після пологів та чергова зміна медперсоналу. Увесь інший персонал жив у підвалі пологового будинку.
“Ми працювали і люди нам допомагали!”, – говорить про пережитий час генеральний директор Чернігівського пологового будинку. Адже в період облоги міста була неоціненною допомога волонтерів, які допомагали з харчуванням, засобами гігієни для жінок і немовлят тощо. Отримував заклад допомогу і з-за кордону.
Нині персонал пологового будинку повертається до «мирного» життя, працює у звичному режимі – 24/7.
Василь Гусак скаржиться, що пологів стало значно менше: якщо до війни 10 за добу, то нині – й троє буває. Адже більшість вагітних виїхали з міста. Тож, тільки залишається сподіватися, що після перемоги розпочнеться відбудова країни і разом з тим відбудеться зростання народжуваності.
“Якщо ми не переможемо, то наша нація зникне”, – вважає лікар, і з ним складно не погодитися.
Ірина Синельник, власний кореспондент УНІАН, м. Чернігів
17.05.2022
Матеріал підготовлений підготовлений у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії
