Стаття Антона Хім’яка та Володимира Солов’яна
19 вересня Азербайджан розпочав «антитерористичну операцію» у Нагірному Карабаху з метою «відновлення конституційного ладу». Наступного дня гаряча фаза протистояння завершилась фактичною капітуляцією так званих нагірнокарабаських сил.
В публікаціях міжнародних оглядачів зажевріла надія, що в історії конфлікту незабаром буде поставлено крапку. Тріумфатор – президент Азербайджану Ільхам Алієв – заявив, що в регіоні з’явилися “більш сприятливі можливості” для укладення мирного договору з Вірменією.
Втім наразі передчасно вести мову про врегулювання вірмено-азербайджанських відносин, адже нездоланним бар’єром залишається тотальна недовіра, що панує між сторонами. Посередницькі зусилля також не можуть привнести конструктив, про що свідчить відміна запланованої на 5 жовтня у Гранаді зустрічі лідерів Азербайджану та Вірменії за участю президента Євросоюзу, канцлера Німеччини та президента Франції.
Натомість інша багаторічна перепона – посередництво Москви за принципом “гасіння полум’я бензином” – остаточно зруйнована. Події вересня 2023, в ході яких Баку повернув під свій контроль всю територію Карабаху, вкотре засвідчили неспроможність Москви підтримувати залишки колишнього статусу-кво на Південному Кавказі.
Крах вірменського анклаву став каменем спотикання у відносинах Вірменії та РФ. Між двома країнами розгорнулося інформаційне протистояння напередодні “Третьої Карабаської війни”. З позиції стороннього глядача полеміка Єревану та Москви нагадує спробу перекласти відповідальність на протилежну сторону. Втім інформаційна компонента може бути передвісником глибинних змін геополітичного ландшафту Південного Кавказу.
В рамках даної статі команда HWAG дослідила чи стане інформаційна ескалація прологом до політичного “розлучення” Вірменії та Росії.
Чому Єреван та Москва перейшли до взаємних звинувачень?
Поразка у Другій Карабахській війні 2020 року стала крахом сподівань вірмен, що Росія захистить їхній екстериторіальний анклав від “зазіхань” Азербайджану. Розчарування з боку вірменського суспільства посилилось за підсумками збройного конфлікту на кордоні Азербайджану та Вірменії у вересні минулого року. За версією Єривану, Азербайджан окупував частину суверенної території Вірменії (по-за межами Нагірного Карабаху), однак Кремль дистанціювався від підтримки свого “союзника” по ОДКБ. Вочевидь, Москва обрала довірливі відносини з Азербайджаном та Туреччиною, знехтувавши занепокоєннями Вірменії.
Незабаром Азербайджан заблокував Лачинський коридор — єдину дорогу, яка зв’язує Вірменію та Нагірний Карабах. Москва в ситуацію не втрутилась, попри присутність свого “миротворчого” контингенту. Це стало чітким сигналом – Баку націлений на прискрення реінтеграції непідконтрольних районів, в той час як кремлівське керівництво байдуже до майбутнього вірмен Карабаху.
Закономірно, Єреван зміну настроїв в Москві трактує як демонтаж навіть ефемерних безпекових гарантій РФ. «В результаті подій в Україні можливості Росії змінилися… Вірменія більше не може покладатися на Москву як на гаранта своєї безпеки…», – ці слова Пашиняна, сказані в інтерв’ю POLITICO, були сприйняті багатьма спостерігачами як ознаки розвороту зовнішньої політики Єревану на 180°. Насправді ця заява відображає тривалі дипломатичні зусилля Єревану на треці відносин із Заходом в рамках підготовки до підписання миру з Азербайджаном.
Ерозія відносин між Єреваном та Москвою розвивалась тривалий час, а на тлі розв’язки війни за Карабах розлад досяг безпрецедентних масштабів. Лише протягом останніх тижнів Вірменія:
- відкликала свого постійного і уповноваженого представника в ОДКБ (в січні Єреван відмовився приймати військові навчання організації на своїй території у 2023 році). Такий жест можна трактувати як прозорий натяк щодо намірів вийти з ОДКБ.
- провела спільні військові навчання зі США (ці злагодження є регулярними, а рівень залучення вірменських військових вкрай незначний. Однак в поточному геополітичному контексті жест Єривану доволі промовистий).
- ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС), який видав ордер на арешт Путіна (мінус ще одна країна на мапі міжнародних візитів російсько президента).
Єреван навіть вдався до символічних кроків на українському напрямку – на початку вересня дружина прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна відвідала саміт перших леді та джентльменів у Києві та передала гуманітарну допомогу Україні.
У відповідь Кремль розпочав інформаційну кампанію з дискредитації чинного керівництва Вірменії.
Піки інформаційного протистояння
Для того щоб визначити ключові характеристики інформаційного протистояння Москви та Єривану ми провели контент-аналіз російських медіа за допомогою сервісу Attack Index. Цей сервіс дозволяє провести дослідження на основі моніторингу онлайн ЗМІ та сформулювати релевантну вибірку.
Наш запит стосувався ключових слів: “Пашинян”, “Армения”, “Карабах”, “Арцах”. Такий вибір обумовлюється метою охопити максимальну кількість релевантних публікацій. У вибірку ми включили лише сайти з російським доменом та географічною прив’язкою до РФ.
За період з 1 червня до 19 вересня 2023 року сервіс знайшов більше 26 тисяч публікацій з імовірним сумарним охопленням до 3 мільйонів осіб. На графіку об’єктивності джерел вказано, що 64.5% склали ресурси, що відносяться до пулу російської пропаганди. Водночас лише 7.44% джерел, що висвітлювали тематику нашого запиту, були об’єктивними в своїй редакційній політиці.
На графіку інформаційної активності видно, що російські медіа почали активно висвітлювали тему Карабаху та Вірменії з кінця серпня-початку вересня 2023 року. Можемо відзначити, що різкий сплеск теми почався після першого вересня. Саме в цей день було опубліковане інтервʼю Ніколи Пашиняна виданню «La Repubblica», в якому премʼєр Вірменії розкритикував безпекові гарантії РФ та діяльність російських миротворців в регіоні. Це спричинило негативну реакцію в кремлівських пропагандистських медіа.
Критика вірменського керівництва в прокремлівських інформаційних ресурсах накочувалась окремими хвилями.
До приладу, щодо одного з найбільших піків активності російських ЗМІ (7 серпня) сервіс виділив такі сюжети новинних публікацій: «Пашинян, що подивився в сторону НАТО розізлив Кремль», заява прес-секретаря президента РФ Пєскова, що «Росія не збирається йти з регіону Південного Кавказу» та заклик президента Європейського комітету з розвитку НАТО Ґюнтера Фелінґера до Вірменії із пропозицією вступити до Північноатлантичного альянсу.
Серед основних поширювачів цих сюжетів були як регіональні медіа, наприклад «Кавказький вузол» або «Вестник Кавказа», так і великі державні російські ресурси («ТАСС», НТВ та інші). Публікацію про «обурення Кремля» лише за один день поширили 445 разів, що становить більше половини всіх сюжетів за цей день.
Графіки активності та емоційного забарвлення свідчать свідчать, що тема Вірменії та Карабаху є актуальною для аудиторії в РФ. Більше того, вибірковість реакцій на події в регіоні протягом досліджуваного періоду свідчить, що ескалація конфлікту була використана Кремлем для розгортання інформаційної боротьби проти незручного для Москви уряду Пашиняна.
“Українізація” Вірменії в оптиці російської пропаганди
На рівні офіційних осіб Кремль першочергово реагував на теми, які є найбільш вразливими особисто для Путіна.
Ратифікація Вірменією Римського статуту, за оцінкою російського МЗС, матиме негативні наслідки для російсько-вірменських відносин. Прессекретар президента РФ Дмітрій Пєсков це рішення назвав “надзвичайно ворожим”.
Не менше роздратування в Москві спричиняє декларування Єреваном бажання вийти з рядів ОДКБ, оскільки на час війни російське керівництво воліє зберігати вигляд, що сателітні держави пострадянського простору дотримуються васальної вірності. Свідченням роздратування кремлівських владоможців є коментар очільника російської дипломатії: Лавров перейшов на зневажливий тон відносно уряду Пашиняна, охарактеризувавши владу Вірменії “тимчасовою адміністрацією”, яка намагається розірвати вікові відносини між двома народами.
Російська пропаганда протягом вересня з неприхованою злобою топтала вірменське керівництво. Найбільш вживаними тезами протягом цього періоду були такі:
- Пашинян проводить курс на “українізацію” Вірменії. Порівняння з Україною російська пропаганда використовує наче дубинку, якою розмахує над головами навколишніх народів. Натяк прозорий – якщо ви не слідуєте у фарватері політики Москви, “денацифікація” може прийти і на ваш поріг.
- Правляча еліта Вірменії – зрадники національних інетресів. Рупори російської пропаганди навперебій переконують вірменське суспільство, що Пашинян свідомо обрав програш в Карабасі щоб здійснити розворот в сторону Заходу.
- “Загравання” Вірменії з ЄС та США призведуть до втрати суверенітету. Російські спікери фактично грають на страхах вірменського суспільства щодо гіпотетичної кулуарної змови Москви, Анкари та Баку. На кону – доля Зангезурського коридору (сухопутне сполучення між Нахічеванською Автономною республікою Азербайджану та основною територією країни), реалізація якого в Єривані трактується як територіальна претензія Азербайджану до Республіки Вірменія.
Найбільш радикальні представники z-спільноти перейшли на мову ксенофобії, звинувачуючи вірмен у боягузстві та бажанні перекласти власні проблеми на плечі Росії.
При цьому російські пропагандисти винесли вердикт вірменському лідеру – Москві варто замінити Пашинина на лояльну креатуру.
Однак чи є така кандидатура на лаві запасних прокремлівської команди вірменської політики?
Нові ролі старих креатур
Для створення сприятливої картинки на регіональному рівні пропагандистська машина РФ активно залучає “лідерів думок”. Тактика використання “темних конячок” апробована Кремлем в Україні, Молдові, Грузії та інших країнах, на які Москва намагається накинути аркан геополітичного впливу.
Найбільш одіозним проросійським діячем на політичній арені Вірменії останнім часом залишався телеграм-блогер, друг z-воєнкорів та оглядач Sputnik Armenia Мікаел Бадалян. Відомий своєю гострою критикою Пашиняна, Бадалян регулярно організовував вуличні протести, які активно висвітлювали російські ЗМІ. Подекуди на цих малочисельних акціях звучали антиукраїнські гасла, висловлювалась підтримка так званої “СВО”. Показово, що затримання Бадаляна стало одним з головних тригерів нинішньої кризи між Єреваном та Москвою.
Звісно, на роль політичного лідера проросійської опозиції маріонетки на кшталт Бадаляна претендувати не можуть. Втім не виключено, Москва спробує використати подібних персонажів в ролі рушіїв псевдореволюції з метою відсторонення від влади Пашинина. Таку функцію Бадалян неодноразово приміряв в своїх публікаціях. До прикладу, в пості під красномовним заголовком “Останній патрон в обоймі опозиції” кремлівський “революціонер” пише: “За останні 3 роки вірменська опозиція, яка мала безпрецедентні тригери для народного повстання, не змогла добитися взагалі нічого і в цьому винні лише вони самі”.
За оцінкою ряду експертів, головною креатурою Кремля у вірменській політиці до останнього часу залишався мільярдер та філантроп Рубен Варданян. У 2022 році він відмовився від громадянства РФ, переїхав до Вірменії, а потім нетривалий час працював на посаді держміністра, фактично глави уряду невизнаної Нагірно-Карабахської республіки (НКР). У внутрішньо вірменській політиці Варданян лобіює партію «Країна для життя», підтримка якої наразі залишається на межі статистичної похибки. Проросійська позиція Варданяна простежується в публічних заявах, в яких він, як правило, підкреслює конструктивну роль Москви в регіоні та звинувачує керівництво Вірменії і Азербайджану в антиросійських акціях.
“Ми високо оцінюємо зусилля Російського миротворчого контингенту із забезпечення безпеки Арцаха і наголошуємо на посередницькій ролі та відповідальності Росії у забезпеченні стабільного світу в регіоні”- заявляв Варданян до колапсу вірменського Карабаху 19-20 вересня.
Станом на зараз Варданян затриманий Азербайджанськими спецслужбами за підозрою у спонсоруванні тероризму та незаконних збройних формувань. Тим часом лояльні російські “ЗМІ” активно виліплюють образ політичного в’язня.
Отож, цілком ймовірно, що в Кремлі розглядають сценарій звільнення Варданяна із азербайджанських застінків в результаті персональних домовленостей Путіна та Алієва. Внаслідок цього Варданян отримає додаткові бонуси для перезапуску політичної кар’єри у Вірменії в образі борця за права вірмен Карабаху (вчорашні жителі так званої НКР стануть вагомою частиною електорального поля Вірменії). В той же час Кремль, який усвідомлює падіння рівня симпатій до Росії з боку вірменського суспільства з 2020 року, може використати тему звільнення колишніх лідерів вірменського Карабаху, які опинились в руках азербайджанських правоохоронців, для реставрації образу “захисника” інтересів вірмен.
Втім, наразі залишається відкритим питання чи захоче Баку слідувати цьому сюжету, адже радикалізація внутрішньополітичної адженди через повернення в публічний простір таких персонажів як Варданян суперечить планам щодо підписання мирного договору з Вірменією.
Робота над помилками чи імітація?
У посланні до громадян Вірменії від 24 вересня Нікол Пашинян заявив про необхідність перебудувати внутрішню та зовнішню безпекову структуру країни. Того ж дня резонансною заявою відзначився керівник апарату вірменського прем’єр-міністра Араїк Арутюнян – посадовець звинуватив російські ЗМІ у розв’язанні «гібридної війни» проти Вірменії. Так він відреагував на висвітлення телеканалом НТВ протестів у Єревані із вимогою відставки прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна.
На цьому тлі влада Вірменії ініціювала обговорення потенційного відключення російських телеканалів (в країні транслюються російські Перший канал, РТР Планета, Росія. Культура» та «Світ»). Про дану ініціативу повідомила депутат від правлячої партії “Громадянський договір” Лусіні Бадалян. За її словами, це питання безпеки держави, оскільки контент російських телеканалів став “антивірменським”.
Отож тональність риторики офіційного Єревану вказує на бажання здійснити ревізію відносин з Москвою. При цьому ключовим індикатором нового етапу вірмено-російських відносин є інформаційна компонента.
Втім наразі рано записувати Вірменію в табір “опонентів Москви”. Попри те, що Єреван офіційно не підтримує кремлівську війну проти України, Вірменія залишається причетною до поставок контрабандної мікроелектроніки до Росії. Так, у 2022 році Вірменія поставила російським клієнтам електронного обладнання на 460 мільйонів доларів, продажі техніки зросли з 14 млн до 158 млн доларів. Відповідно, справжнім індикатором недекларативних змін в зовнішній політиці Єривану є динаміка торгівлі підсанкційними категоріями товарів.
Як засвідчує проведений моніторинг, характер інформаційного протистояння Вірменії та Росії має амбівалентний характер. Єреван зосереджений на тематиці Карабаху, тому всі випади на адресу Москви стосуються виключно регіонального контексту. Таким чином, навряд чи варто очікувати зміни ракурсу висвітлення теми російсько-української війни в лояльних до влади медіа.
Кремль, навпаки, привносить ідею геополітичного протистояння з США, та намагається шантажувати уряд Пашиняна через підігрування вуличним протестам. Втім потенціал цих акцій залишається на доволі низькому рівні через загальну апатію, яка панує серед вірменського суспільства. Тож якщо спроби перевороту зазнають невдачі, Москві доведеться повернутись в русло конструктивного діалогу. Вочевидь, навіть попри перенапруження сил на українському фронті, Росія не планує добровільно залишати геополітичний периметр на Південному Кавказі, важливим елементом якого є військова база на території Вірменії. Вочевидь, в обмін на гарантії перебування своїх військових на території Вірменії та ймовірні поставки підсанкційних товарів Москва “пробачить” Пашиняну його адюльтер із Заходом.
