Російські ЗМІ повідомляють, що уряд запускає реформу «м’якої сили», вже довгий час обговорювану в Москві. Тоді як деталі наразі не розкриваються, відомо, що зміна правил гри торкнеться, насамперед, «Росспівробітництва» (Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці) як основної інституції з просування російської «м’якої сили» за кордоном. Нещодавно призначеного голову організації Євгенія Прімакова характеризують як скептично налаштованого щодо її традиційного набору інструментів на кшталт мистецьких подій та просування російської мови й літератури.
Отже, цілком можливо припустити, що «Росспівробітництво» розширить горизонти своєї діяльності – і так само вчинять інші організації у цій сфері. Є можливість створення нових подібних інституцій і навіть запуску відповідного «національного проєкту». В такому випадку відкритим залишається питання, наскільки ж в результаті реформи м’якою буде ця «м’яка сила», з урахуванням того, що її інші структурні елементи включають, наприклад, RT і Sputnik. Ці канали комунікації здебільшого спрямовані на поширення дезінформації в інтересах Кремля і вже потрапляють під заборону за кричущі порушення стандартів роботи медіа в таких країнах як Латвія і Литва (Естонія не відкидає подібної можливості та, ймовірно, вдасться до такого ж кроку). «Росспівробітництво» в цьому контексті обговорюють рідше, хоча організація і заслуговує на прискіпливу увагу. Вона повноцінно працює у 60 країнах через Центри науки та культури – і представлена на окупованих територіях Грузії з відділеннями у Південній Осетії та Абхазії. Як показує український досвід, інституція активно залучена у просування ревізіоністських історичних наративів Кремля та російського гібридного впливу загалом.
«Росспівробітництво» в Україні
Українським відділенням керує Лідія Дяченко – вона ж є першим секретарем Посольства Російської Федерації в Україні. З огляду на те, що «Росспівробітництво» є урядовою установою в рамках Міністерства закордонних справ, така тісна співпраця цілком очікувана – як і той факт, що інституція працює аж ніяк не на нейтральних позиціях. Як правило, представництво в Україні намагається уникати відкритих конфліктів та утримується від публічного повторення наративів Москви про «громадянську війну», «фашизм» та «русофобію», однак його позиція доволі очевидна.
У 2019 році Російський центр науки та культури заявив, що працюватиме в Україні, хоча остання й вийшла зі складу СНД, – та принагідно підняв питання «порушення права на свободу совісті та актів вандалізму щодо російської історичної та культурної спадщини». Такий закид можна розглядати як атаку на нову незалежну Православну Церкву України, яку Кремль систематично демонізував звинуваченнями у «розколі» та «єресі» через відхід від впливу Російської Православної Церкви. Подібні висловлювання також можна розцінити як критику політики декомунізації в Україні, оскільки знесення пам’ятників контраверсійним радянським діячам та перейменування вулиць завжди спричиняють надзвичайно гостру реакцію російського уряду. Москва неодноразово влаштовувала дипломатичні атаки на Україну, балтійські країни, Польщу та Чехію через ці питання.
Варто відмітити, що вищезгаданий вихід України з СНД робить підстави, на яких в країні функціонує «Росспівробітництво», доволі сумнівними. Організація апелює до дійсної угоди «Про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів», однак документом передбачається саме те, про що свідчить його назва, – функціонування інформаційно-культурних центрів. У той же час «Росспівробітництво» є державною установою і, порушуючи вищезгадану угоду, не має реєстрації як інформаційно-культурний центр. Згідно з повідомленнями ЗМІ, Служба безпеки України неодноразово пропонувала Раді Національної Безпеки і Оборони закрити цю організацію. Колишній радник голови СБУ, Ярослав Антоняк, наполягає на тому, що «Росспівробітництво» становить загрозу національній безпеці України та попереджує, що представники установи, радше за все, є кадровими співробітниками російських спецслужб.
Акцент на Другій світовій війні
«Росспівробітництво» просуває кремлівський погляд на Другу світову війну, модифікована історія якої стала одним з ключових політичних міфів на службі режиму. Серед іншого, його використовують як «об’єднавчий» інструмент та засіб для побудови позитивного іміджу Росії за кордоном. Інституція провелапублічний показ параду до Дня перемогу в Москві 24 червня – подія, від запрошення на яку Україна відмовилась, зважаючи на воєнну агресію Кремля проти сусідів. Було організовано цілу низку історичних лекцій та виставку, і всі ці події активно послуговуються радянським словником, що перейшов у спадок сучасній російській еліті – як-то «Велика Вітчизняна війна 1941-45» замість Другої світової, що повністю стирає радянську співпрацю з нацистською Німеччиною. Радянська окупація традиційно представлена як «звільнення».
Загалом, ми бачимо непропорційну кількість контенту, присвяченого саме Другій світовій: з приблизно 105 публікацій на офіційному сайті за період з 1 травня по 16 липня 2020, майже 45 були присвячені саме цій темі. Така ж тенденція зберігається і для подій: з квітня 2020 «Росспівробітництво»провело 10 тематичних виставок (а всього за цей період виставок було 11). Установа також поділилась на своєму сайті статтею «Про справжні уроки 75-ої річниці Другої світової війни» Владіміра Путіна, яку широко критикували за відбілювання радянського режиму, чисельні історичні неточності – та маніпулятивні закиди на адресу західних країн включно з Польщею та Україною.
Такий акцент на Другій світовій можна пояснити двома основними причинами. По-перше, це менш конфліктна тема, ніж пряма критика українського уряду з таких питань як, наприклад, статус російської мови, якій в Україні зі слів Москви нібито загрожує дискримінація. По-друге, кремлівська версія Другої світової війни є метанаративом, просування якого полегшує сприйняття інших наративів. Вона утверджує позитивний образ Радянського Союзу як частину ширшої кампанії з протиставлення автократій та демократій та зображення авторитарних режимів як більш ефективних (Москва часто вдається до такої риторики, зокрема і висвітлюючи пандемію коронавірусу). Посилюється наратив про «братні народи», спрямований на повернення України в російську зону впливу. Нарешті, це підігріває наратив про «фашизм» в Україні та не тільки – і затверджує найвище моральне право Москви як переможниці над нацизмом «боротись» із цим явищем.
Скажи мені, хто твій друг
Коло організацій та рухів, з якими часто співпрацює Росспівробітництво, також заслуговує на увагу. Цей список доволі довгий та включає таких акторів як Міжнародна Асоціація Слов’янської Єдності імені Петра Столипіна, Харківське Товариство Східних Слов’ян, Київське товариство російських співгромадян «Батьківщина», Міжнародний педагогічний клуб тощо. Разом вони утворюють мережу, що слугує взаємному посиленню впливу – наративи, які просувають всі ці організації, здебільшого збігаються.
- Міжнародний педагогічний клуб у Києві, незважаючи на свою назву, не спрямований суто на педагогічну роботу, а його «міжнародний» компонент зводиться до російського. Керують клубом два члени об’єднання «На підтримку російської мови». Він також тяжіє до тематики Другої світової в російській інтерпретації та влаштовує відповідні події спільно з Росспівробітництвом. Одна з подій, в якій організація не брала безпосередньої участі, але яку промотувала, – міжнародний форум «Перспективи освіти російською мовою 2019», що відбувся в окупованому Севастополі. Форум пройшов за підтримки фонду «Русский мир», співпрацю якого з навчальними закладами заборонило Міністерство освіти і науки України. Натомість, він має цілих три представництва на окупованих територіях – в Донецьку, Луганську та Горлівці.
- Київське товариство російських співгромадян «Батьківщина» також має зв’язки з «Русским миром» та включено в каталог на офіційному вебсайті фонду. Його голова Василь Круглашов активно займався політичною діяльністю в Україні ще з 2000-их років. Так, у 2009-му він координував акцію в Одесі з розповсюдження георгіївських стрічок, які пізніше стали символом рухів проти Євромайдану, інспірованих та підтримуваних Російською Федерацією.
- Харківське Товариство Східних Слов’ян організувало як мінімум дві (1, 2) спільних події з «Росспівробітництвом» протягом червня-липня 2020 року, які підтримав «Русский мир». Товариство активно підкріплює російські історичні наративи щодо Другої світової, просувало парад до Дня перемоги та акцію Безсмертний полк. Воно також включено в каталог фонду під дещо іншою назвою. Ще в 2011-му році організацію фінансово підтримав губернатор Курської області Російської Федерації, як стверджує голова товариства Михайло Годунов у тому ж самому інтерв’ю, де він наполягає, що «Будь-що українське є російським. … Що собою представляє українське? Це гілка південно-російської культури». Годунов переймається «тотальною українізацією» та вірить, що українська нація не існувала до 1927 і фактично була створена Радянським Союзом.
- Міжнародна Асоціація Слов’янської Єдності названа на честь Петра Столипіна, котрий як історична постать відомий репресіями проти народів, включених до складу Російської імперії, та забороною української мови. Віцепрезидент організації схвально відгукнувся про Столипіна як про особу, діяльність якої «буде прикладом безкорисливого служіння … Батьківщині». Асоціація сповідує панславістські ідеї, які нерідко заперечують існування української держави та схвалюють ідею єдності слов’янських народів під управлінням Росії. Про це свідчить, наприклад, Світовий Cлов’янський З’їзд у Москві, 2017, де розглядалися питання українського «внутрішнього конфлікту», розширення ЄС і НАТО як негативні чинники та міграція слов’ян з України, що відбувається нібито в інтересах США. Водночас у заході брали участь представники кремлівських маріонеткових утворень на сході України. Ще одне свідчення подібного тренду – Слов’янський комітет України також критикував європейську інтеграцію як «злочин проти українського народу». Дуже ймовірно, що Міжнародна Асоціація Слов’янської Єдності поділяє ці погляди.
Зазначені чотири організації є лише частиною зі списку постійних партнерів «Росспівробітництва» в Україні, мережа та діяльність яких, а також те, як саме фонд «Русский мир» продовжує свою діяльність в Україні, заслуговують на окремий матеріал. На цьому етапі важливо відмітити, що місцеві партнери розділяють проросійську політичну позицію та мають тісні зв’язки з «Русским Миром», що дає йому змогу зберігати частину свого впливу. Російський Центр науки та культури підживлює ці зв’язки.
Перспективи після реформування
Російський уряд критикував «Росспівробітництво» за його попереднього керівництва через «втрату» України та недостатню активність з протидії «американському впливу». Ймовірно, Кремль очікує, що Прімаков як новий керівник візьметься за виправлення ситуації та просуватиме російські інтереси більш ефективно. Зміни в роботі «Росспівробітництва», звичайно, вийдуть далеко за межі українського відділення, однак важливість цього напряму підкреслює залучення до розроблення реформи Дмітрія Козака – заступника голови Адміністрації Президента, який тепер відповідає за «українське портфоліо» у Кремлі. Поки деталі невідомі, можна лише припустити, що фінансування організації зросте, вона розширить мережу партнерів та візьметься за ребрединг частини старих проєктів, аби зробити їх більш привабливими. Вірогідно, будуть запущені й нові проєкти, такі, що спрямовані на молодь та виходять за рамки традиційних подій з акцентом на російській мові та культурі, оскільки зараз вони не привертають достатньої уваги аудиторії.
З огляду на те, наскільки важливими є зв’язки з фондом «Русский мир», Кремль, імовірно, намагатиметься їх підсилити та, потенційно, утворити схожу організацію, яка матиме перевагу легальної і безпосередньої роботи в Україні та інших цільових суспільствах. Південно-східні регіони України, які Москва намагалася більш активно дестабілізувати, ймовірно будуть в пріоритеті для відкриття офісів вже існуючих організацій та створення нових. У перспективі може посилитися співпраця з Російською Православною Церквою. Однак найбільшою з потенційних загроз є перспектива тіснішої співпраці між акторами, що просувають російську «м’яку силу» в Україні та місцевими агентами впливу Кремля. «Опозиційна Платформа – За Життя», що міститься в їхньому авангарді, має значний доступ до українського інформаційного простору через медіаімперію, пов’язану з Віктором Медведчуком, і активно бере участь у просуванні російських наративів. Залучити її буде для Кремля куди простіше, ніж запускати нові канали комунікації, хоча Москва і залишиться відданою своїм «медіа» за кордоном – на що вони їй відповідають повною взаємністю.
